Українська література - статті та реферати

Український футуризм М. Семенко

Всі публікації щодо:
Семенко Михайль

Футуризм - авангардний напрям у мистецтві, що розвинувся на початку XX століття, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми. Представник авангардного мистецтва початку ХХ століття, єдиний, хто виступив і поетом, і теоретиком українського футуризму, Михайль Семенко був трагічною і надзвичайно яскравою постаттю української літератури, невиправдано забутим у часи монополії «соціалістичного реалізму». Дебютував М. Семенко в «Українській хаті» (вірші «Дарунок», «Гріх», «Мов квітка»). Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913). Її склали милозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почувань («Мара», «Молитва», «Нудьга», тощо). Перші футуристичні вірші М. Семенка датовані днем виступу В. Маяковського в психоневрологічному інституті. Це було щось схоже на другий дебют. М. Семенко різко відходить від традицій хатян, кидає романсову поетику; в його віршах з'являється чимала доля іронії та самоіронії. Зумисний деілюзіонізм та еротичні мотиви, оспівування банальностей замість розробки «одвічних» тем, грубий прозаїзм, дошкульний епатаж, демонстративна «агресивність», драматичний патетизм декларативно-програмних віршів - такі особливості його поезії, апробовані західноєвропейським авангардом, вирізнялися на тлі «Української хати». Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в згаданих маніфестах 1914 p., що були передмовами до збірок «Дерзання» та «Кверо-футуризм» («кверо» - з грец. «шукати»). Спрямовувались ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві (над усе - характерного для української літератури культу Т. Шевченка), а також проти хуторянського, провінційного мистецтва. Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних процесів, і він пише вірш «Запрошення». Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по «сніго-білому полю» (незвичайне поєднання слів). Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті. Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому. Твір «Місто», що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього - центр поезії. Автор зачаровано фіксує різноманітні образи - звукові («блимно і крапно»), зорові («блиск лініями», «міняться силуетами»), абстрактні («диференційована геометрія химерних кутів і будов»). Водночас поет ніби «нанизує» ряд дієслівних форм: «сунуть лізуть повзуть пересовуються», «міняться», «вирізують», «закріплюються». Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.