Українська література - статті та реферати

Стрілецька поезія

Всі публікації щодо:
Бабій Олесь

Стрілецька поезія як літературне явище є перехідною ланкою між символізмом початку століття й новим поколінням поетів. Художнє явище, яке історики літератури означають як «стрілецька поезія та пісня», репрезентують В. Бобинський (1898-1938), О. Бабій «(1897-1975) та Р. Купчинський (1894-1978). О. Бабій ( 1897 р. - 1975 р.) у лавах січових стрільців захищав Західноукраїнську Народну Республіку від польських окупантів (згодом написав на цю тему поему «Гуцульський курінь» та повість «Перші стежі», 1937); був одним із фундаторів, разом із В. Бобинським та Ю. Шкрумеляком, групи поетів-символістів «Митуса» (1922). В. Бобинський у статті «Літературне життя по цей бік Збруча» відзначив його збірки «Ненависть і любов» (1921) та «Поезії» (1923): у них «справді своєрідні і тому беззакидні майже поезії, в яких автор хоче дати вислів своєму почуттю, тісного зв'язку з живим життям народу, в них виявляється вразливість поета на суспільні кривди широких працюючих мас і безмір щирої любові до своїх єдиних братів..» Життя й творча біографія Р. Купчинського ( 1894 р. -1978 р.) схожа з біографією О. Бабія. Теж воював у січових стрільцях, розповівши згодом про ці події в романі-трилогії «Заметіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою», «У зворах Бескиду»). Великою популярністю користувалися пісні на його слова: «Зажурились галичанки», «Човник хитається», «Накрила нічка…», «Їхав стрілець на війноньку» та ін., у яких багатий діапазон настроїв - від героїчно-урочистого до гумористичного. За життя Р. Купчинський не видав жодної збірки поезій, і лише в 1983 р. український поет і критик з Нью-Йорка Б. Бойчук упорядкував і випустив книжку «Недоспівані пісні». У кожного з авторів прихильність до символізму мала свої особливості: якщо В. Бобинський прагнув переплавити в своєму стилі витонченість версифікації європейських поетів з українською фольклорною символікою, передати тонкі порухи підсвідомості, то О. Бабій був поетом споглядально-рефлективного плану, чиї вірші порушують проблеми людської цивілізації, життя і смерті, таємниці буття («йде Прамати істинна від джерел незбагнутих і розносить нам вина у розбитому збанку»), у його творах зустрічається точна й несподівана метафора («Світ містерій в серцях наших творить Ніч безоку і любов сліпа»; «Місто горем задавлене, як Лаокоон»). А. Р. Купчинський любить персоніфікувати природу, при цьому або психологізує пейзаж, або матеріалізує через природні явища власний психологічний стан, іноді досягаючи в пейзажі поширеного філософського узагальнення- у «Спеці».