Українська література - статті та реферати

О. Довженко «Зачарована Десна»

Зачарована Десна, написана Олександром Довженком 1956 року, автобіографічна кіноповість («автобіографічне кінооповідання»), спогади про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Ця кіноповість - гімн родові, гімн річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя. Автор змальовує свої перші кроки пізнання життя, «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», віруючого в Бога діда-чумака і прабабу, яка все і всіх проклинала, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла - неперевершеного косаря, сільського священика і зустріч селянами Великодня на дахах під час весняного розливу Десни. Спогади ці час від часу переростають у короткі авторські роздуми - про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання селян України і разом з тим - багатство душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну й спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду…» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». Торкається автор і питання віри в Бога. На прикладах конкретних людей він показує, наскільки навіть у дореволюційні часи різнилися в кожного уявлення про Всевишнього та рівень релігійної освіти. Найяскравішим моментом можна назвати суперечку батька автора зі священиком про «сповідання віри», яка відбувається в човнах посеред затопленого Десною села. І хоча автор пише про все з гумором, але відчувається біль його душі. Змальовані в творі люди - не ідеальні, вони мають у собі як добрі риси, так і погані, і автор цього не приховує. Проте, на його думку, не від хорошого життя зло переважає в людині добро.