Українська література - статті та реферати

О. Ольжич «Незнаному воякові»

Всі публікації щодо:
Ольжич Олег

Виконанню «палючо-огненного наказу» присвячена збірка Ольжича «Вежі» (Прага, 1940), яка складається з двох поем - «Городок 1932» та «Незнаному воякові». За зовнішніми ознаками, як було вже відзначено, ці поеми контрастують із творами «Ріні» й «Підзамчі»: замість скупого малюнка, ощадної, але промовистої деталі - мова прямого гасла, заклику. Але твори другої збірки споріднює і віршами першої і третьої відчуття межової лінії, мужність на краю безодні. «Городок 1932» та «Незнаному воякові» - це мовби перенесення проблеми обов'язку, поклику з інтелектуальної сфери у сферу емоції, волі. Поема «Незнаному воякові» пов'язана з «Городком» і темою і прямотою політичної дидактики. Сюжет розгортається тут уже не навколо якоїсь однієї події, а відображає процес становлення підпільника-революціонера, гартування його характеру. Тут вплив скоріше Д. Донцова, який заперечуючи традицію культурників і прихильників європейського демократизму, орієнтував молодь на силу й енергію. Цього впливу зазнав не лише Ольжич, а й уся «вісниківська квадрига» (Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич, О. Теліга). Олена Теліга в статті «Сила через радість» в донцовському дусі протиставляла сувору психіку свого покоління розслабленій психіці дев'ятнадцятого століття, перенесеній у століття двадцяте. Вона протиставляє «анемічних комбінаторів-культурників» драгоманівців і «дрібненьких еротоманів» винниченківців суворому поколінню сучасників, яке не знає «вагання і квилінь» і найбільш яскравим представником яких в сучасній поезії вважає Олега Ольжича. Поема «Незнаному воякові» демонструє, що у людині Ольжич бачить «нерозгадану силу». Вона, на його думку, якщо захоче, може і не коритись наказові, ставши, «сам на сам» «з своїм невблаганним сумлінням». Стояти недбало на краю «блакитної чаші безодні», ризикуючи своїм життям, - це, для Ольжича, найбільша насолода, найп'янкіщий «водограй»; найзаповітніша мрія. Нічого й ніхто не може «стиснути» мрію людини, спинити її порив. Про це знову і знову пише Ольжич у вірші «Ясне мерехтіння кіна». Історія визвольних змагань знову і знову повторюється, ніби повертаються кадри кінострічки. Людина, переживши протягом історії людства безліч перевтілень, залишається «вічною й одною», адже її весь час не покидає ідея «змагання пориву».