Українська література - статті та реферати

Творчість М. Вінграновського: поетика, мотиви, образність

Всі публікації щодо:
Вінграновський Микола

Написав 9 збірок. Атомні прелюди (1962), Сто поезій (1967), Поезії (1971), На срібнім березі (1978), Київ (1982), Губами теплими і оком золотим (1984), Цю жінку я люблю (1990), З обійнятих тобою днів (1993), Любове, ні! не прощавай! (1996). Поетична модель буття М.Вінграновського органічно поєднує ідею національної самодостатності, незнищенності духовно-історичних цінностей і невіддільний від цього мотив саможертовного служіння Батьківщині. Його пейзажна лірика перейнята думкою про єдність природи і людини. Ще одна домінанта філософської лірики М.Вінграновського з її гуманістичним утвердженням буття — мотиви пам'яті, творчості, свободи й супровідні мотиви оновлення, відродження життя, втілювані, наприклад, в образах зерна, космосу, та концепти, мотиви пов'язані з трактуванням образу долі, що має свої ознаки еволюції. Якщо в ранніх віршах поет звертався в дусі східної філософії до мотиву реінкарнації, переродження (свого роду усвідомлення певної приреченості, напередвизначеності буття), то в пізніших поезіях яскраве вираження здобуває мотив вибору долі. Образи дороги, шляху, стежини символізують поступ до мети: дорога для поета — упертий рух до самопізнання; парадигма цього багатовимірного символу знаменує життєві зміни, перехід від однієї стадії буття до іншої. Одна з постійних ознак ідіостилю поета — його автобіографічна основа, що виявляється в мотиві самопізнання через осмислення біографічних епізодів чи етапних подій у житті автора. У ряді віршів нюанси біографії представлено через звернення до образів степу, поля, моря, що створюють модель національної ментальності й водночас передають особистий зв'язок автора із степовою південною Україною. Важливе місце посідає гуманістична естетика, що ґрунтується на глибокому усвідомленні національної самоідентичності. в уславленні звичайної людини, занепокоєних роздумах про українців як націю із значним, але нереалізованим потенціалом («Ніч І. Богуна», «І є народ»). Інтенсивною є образна кольористика поета, який за допомогою кольороназв метафорично точно фіксує психологічні стани, передаючи динаміку настрою. Найпоширенішими в ранньому доробку є фіолетовий, вогненний (червоний) кольори, що асоціюється із категоричністю суджень, максималізмом ліричного героя. У збірках 1970-1980-х років митець звертається більше до напівтонів, продуктивними в цей час стають білий, срібний кольори, що викликають асоціацію із дорогими непроминальними спогадами.