Українська література - статті та реферати

Фемінізм в українській літературі

Фемінізм — це культурний рух за визнання прав жінок нарівні з чоловіками. Так сприймалося це явище в ХІХ ст. й на початку ХХ. Сьогодні фемінізм — це, швидше, певний спосіб прочитання культури, метод аналізу культурних текстів з позиції жінки. У такому розумінні фемінізм щільно пов’язаний з ґендерним підходом до аналізу широкого кола соціально-економічних, політичних та соціокультурних явищ. Гуманістична та інтелектуальна спрямованість фемінізму виявляє, що маскулінна культура деформує й принижує і жінок, і чоловіків. Фемінізм запровадив термін «сексизм» на означення позиції або дії, яка принижує, виключає, недооцінює та стереотипно поділяє людей за статевою ознакою. За даними науковців, першими українськими поетесами були в ХІХ ст. Марта Писаревська (1799 — 1874) та Олександра Псьол (1817 — 1887), хоча творів їх майже не збереглося. Що ж до української літератури кінця ХІХ ст., то феміністичні ідеї потрапили сюди з деяким запізненням. Проте їх поширення та популяризація тут відбувалися швидкими темпами, і з 60-х р. ХІХ ст. жіночий рух набирає своєї сили в Західній Україні, досягаючи апогею у 80-90-х р. р. Першим літературним самоствердженням був виступ жінок-поетес (Л. Головацької, К. Цибик, К. Попель, М. Дідицької, К. Алексевич) на сторінках альманаху «Зоря галицька яко альбум на год 1860»; вони прагнули рівноправної із чоловіками участі в культурних справах. Зацікавленість Лесі Українки «жіночими питаннями» була дуже великою; підтвердженням цьому є її творчість, у якій феміністичні мотиви проступають в образах сильних, дієвих та рішучих жінок («Остання пісня Марії Стюарт», «Сафо», «Мати-невільниця», «Грішниця», «Товаришці на спомин». Ольга Кобилянська в своїх творах «безлику жінку» зробила жінку «людиною» та «царівною» із неабияким інтелектом, силою волі, високою мораллю та інтелігентністю («Царівна», «Людина», Природа», Некультурна», «Valse mеlancoligue). Поширення в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. феміністичних ідей, викликало неоднорідну реакцію з боку чоловічо-літературної еліти того часу. «Офіційне» ставлення було досить толерантним, а «жіночі проблеми» знайшли своє відображення у творах І. Франка. У 90-ті роки ХХ ст. склалася ситуація, коли доробок української літератури поповнюється резонансними феміністичними художніми творами (О. Забужко «Польові дослідження з українського сексу», «Дівчатка», «Я, Мілена», Н. Зборовської «Валя», «Мама», «Дзвінка»).