Українська література - статті та реферати

Український «самвидав» 60-х — 80-х рр. як культурне явище

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Термін «самвидав» виник у 1960-х роках як своєрідна відповідь молодого громадянського суспільства, його перших паростків післясталінської доби на тотальний контроль держави (партії) у сфері друкованого і будь-якого іншого публічного слова. Умовами існування самвидаву є, з одного боку, відсутність надто жорстоких репресій, характерних для класичного тоталітаризму, і, водночас, відсутність правдивої свободи слова, характерної для демократичних суспільств. Другою умовою існування самвидаву є наявність у суспільстві освіченого і водночас більш-менш незалежного прошарку інтелігенції. Цього роду самвидав виглядав відносно безпечним, оскільки його творці завжди могли наполягати на своїй непричетності до «витоку інформації» з редакцій та видавництв, до яких подавався рукопис, а поширювачі такого самвидаву завжди могли стверджувати, що розповсюджують цілком «законопокірні» тексти, подані до офіційного друку. Ця традиція згодом поширилася і на самвидавну публіцистику, писану в формі полемічних статей та відкритих листів, що надсилалися не лише до редакцій, а й до різноманітних партійних і державних органів, посадових осіб тощо. Хоч здебільшого головним адресатом подібних послань був закордон: творці самвидаву досить швидко збагнули, що ніяке поширення не дасть творам такого розголосу, як передача цих самих текстів по радіо з-за кордону. Досить умовно розвиток українського самвидаву можна розбити на три етапи:

- суто літературний самвидав початку 1960-х рр., здебільшого поезії та статті чи спогади, які стосувалися питань літератури;

- поява політичних статей, анонімної публіцистики (1963 — 1965 рр.);

- період поширення статей з авторськими підписами, публіцистики, а також документів, автори яких не приховували своєї причетності до них. Неполітичний самвидав був достатньо безпечним, аби викликати до себе масовий інтерес. Саме у цій сфері напівлегального функціонувала більша частина радянського самвидаву, стаючи частиною масової культури, і навпаки, саме в цю сферу витіснялася чи втікала вся неофіційна масова культура, стаючи частиною самвидаву. Результатом такого симбіозу було, з одного боку, пробудження масового інтересу до текстів, які за інших обставин ніколи б до себе такого інтересу не викликали, а з іншого боку — результатом було проникнення в категорію «серйозного» самвидаву текстів, які за інших обставин так і лишилися б на рівні маскульту. Неполітичний самвидав, таким чином, був свого роду «сірою зоною», де відбувався перехід серйозних (у тому числі й політичних) текстів у режим маскульту, а маскультівських — у режим «серйозного» самвидаву.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.