Українська література - статті та реферати

Проза Валерія Шевчука: загальна характеристика, жанри, теми

Один із сучасних українських прозаїків, творчість якого починається з доби шістдесятників [зб. оповідань «Серед тижня» (1967), зб. повістей «Набережна, 12. Середохрестя» (1968), зб. оповідань «Вечір святої осені» (1969)]. В репресивні 1970-ті й ранні 80-ті він часто писав до шухляди, щоб потім, кращої пори, друкуватися широким потоком, на втіху публіці. Усю різножанрову творчість В. Шевчука відзначає небайдужість до проблем національної історії, культури, до життя видатних особистостей, їх непересічних доль. Головним героєм прози митця є людина-філософ, книжник, який намагається осмислити життя в різних його іпостасях (романи «На полі смиренному», «Дім на горі», «Три листки за вікном»). В. Шевчук виявляє свою творчу індивідуальність у різних прозових жанрах: новелах, есе, оповіданнях, повістях, романі-баладі, романі-триптиху. В. Шевчук «вивів» на всеєвропейську культурну арену видатних особистостей українського народу — Б. Хмельницького, Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка. Його твори — це не просто хронологія подій, а глибоке філософське осмислення історії, в гостро інтелектуальній оповіді, де поєднані тонка іронія, вишуканий еротизм. Отже, українська проза пройшла складний, суперечливий, своєрідний шлях розвитку. Українські прозаїки протягом усієї історії жанру намагалися підтримувати українське художнє слово на найвищому мистецькому рівні, цим самим роблячи свій внесок у збереження моральних заповідей нації. Творча інтерпретація спадщини і новаторство — ось дві основи, два напрямки розвитку української прози, об’єднувальною ідеєю якої завжди була духовність. «Дім на горі», за який автор отримав антоновичівську премію, програмово порушує тему відьомства в комплексі наративних, тематичних і жанрових стратегій та окреслює жанр химерної прози, цей український варіант магічного реалізму, а заразом його іманентний зв’язок із позараціональним, метафізичним... і демонічним. Проте — саме в дусі химерної прози — це є своєрідний народний демонізм, тобто демонізм якийсь мовби приручений, свійський. Він ніколи не є справді страшним, тобто психологічно руйнівним.