Українська література - статті та реферати

Українська література 90-х рр.: стилістичні пошуки, поетика, мотиви, образність

Всі публікації щодо:
Історія літератури
Літературознавство

Хронологічні межі літературного покоління 90-х рр. встановлює Є. Баран. На думку критика, воно «розпочалося у 1989-му з появи двох цікавих прозових дебютів — циклу армійських оповідань Ю. Андруховича «Зліва, де серце» і роману Є. Пашковського «Свято». Після проголошення незалежності відбувається зниження активності письменників, яке триває 3 — 4 роки. Кінцевою датою покоління дев’яностих Є. Баран вважає 31 грудня 1999-го року, смерть С. Павличко. І. Бондар-Терещенко стверджує, що наприкінці ХХ ст. «загострюється […] конфлікт літпоколінь, і нова генерація у письменстві шукає, відповідно, нових актуальних ідентифікацій». Однією з рис літературного процесу 90-х рр., на думку письменника, є формування двох категорій культурних осередків: столичного та регіонального типів. До першого належать: Асоціація «Нова Література», «Гурт ім. Марка Проклятого», «Музейний провулок», «Творча Асоціація «500». До другого — харківська «Червона Фіра», «Жива Література», івано-франківська «Нова деґенерація», львівський «ЛуГоСад», тернопільський «Західний вітер». Поезія 90-х років характеризується багатством тематики, стильових і жанрових знахідок. її творили кілька поколінь поетів: шістдесятники (Іван Драч, Ліна Костенко, Борис Олійник, Ірина Жиленко та ін.), «Київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.), поети-дисиденти (Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк, Ірина Калинець та ін.), «вісімдесятники» (Василь Гарасим'юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко), «дев'яностники». Останнє покоління видало антологію нової української лірики — «Дев'яностники» (1998).

Художні шукання Василя Махна. До цікавих поетів-дев'яностників належить Василь Махно. Він народився 8 жовтня 1964 року в місті Чорткові на Тернопільщині. Оприлюднив поетичні збірки «Схима» (1993), «Самотність цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998). Василь Махно — майстер версифікації. Він застосовує верлібр і традиційну систему віршування, яка під його пером вирізьблюється новими виражальними можливостями. Поет випробовує різні жанри лірики: монолог, діалог, сповідь, медитація, притча. Естетика сюрреалізму з його ускладненістю, сполучення уяви й реальності властиві митцеві й вибудовують його модель світу. У сучасній українській літературі функціонують такі типи дискурсів: модерний, неомодерний, заповідально-селянський, постмодерний. Зокрема, заповідально-селянський базується на реалістичній традиції із певними вкрапленнями романтизму та модернізму, будується на селянському ґатунку мислення і ментальності. Плекає свої символи й поняття: нація, традиція, Шевченко, Франко (Маланюк, Донцов, Стус), русифікація, державність, національна символіка, земля, праця. Постмодерний дискурс з'явився в кінці 80-х — 90-х роках і має характерні ознаки: екзистенція, рефлексія, відкритість, гра, карнавал, художній твір як відверта гра цитатами, ремінісценціями, алюзіями зі світового письменства.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.