Українська література - статті та реферати

Модернізм в українській літературі ХХ ст.

Модернізм (нім. Moderne, англ. modernism франц. modernisme, рос. модернизм, від франц moderne: сучасний) — складний комплекс літературно-мистецьких тенденцій, що виникли наприкінці XIX ст. як заперечення ілюзіоністсько-натуралістичної практики в художній дійсності, як спростування заангажованості митця; і проіснували до другої половини XX ст.

Соломія Павличко — запропонувала новий погляд на українську літературу — перепррочитання.

Ходовим був тижневик «Сучасність»

Концепція ґрунтувалася на протиставленні модернізму і народництва.

Етапи:

-передмодернізм (кінець ХІХ ст.. О. Кобилянська, Леся Українка)

-дискурс модернізму (М. Вороний, з’являється «Молода Муза», Яцків, альманах «Українська хата»)

-реальний модернізм

Існує діаспорна література:

-Празька школа

-МУР

-діти-емігранти.

-Нью-Йоркська група.

Модерн в українській літературі зародився в 1890-х рр. і перебував у інтелектуальній опозиції до т. зв. соціальної прози (реалізму), видатними представниками якої були Марко Вовчок, А. Свидницький, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, І. Франко. Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і манеру творчості. Основними ознаками нової естетики виступали естетизм («мистецтво для мистецтва»), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду індивідуума. Літературний модерн в Україні як явище культури виник із протистояння двох поколінь батьків-синів, культурників-українофілів та бунтівників - модерністів. Ідейний конфлікт поколінь виявлявся у прихованій полеміці Івана Франка та Лесі Українки, відкритому протистоянні Сергія Єфремова та Ольги Кобилянської. Традиціоналісти, лідери реалістичного напряму, не сприймали нову естетику модерну та відмовлялися співпрацювати з представниками нової течії. Так, І. Нечуй-Левицький не підтримав проект М. Вороного, а Панас Мирний - М. Коцюбинського.

На початку XX ст. український модерн почав оформлюватися організаційно як певний літературний рух. Неформальні гуртки однодумців і послідовників утворювалися навколо М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стефаника. Перше формальне об'єднання українських модерністів - товариство «Молода муза» виникає у Львові в 1906 р., до якого увійшли письменники і поети М. Яцків, В. Пачовський, Б. Лепкий, П. Карманський, композитор С Людкевич, критик М. Євшан. Вони свідомо проголошували «нове мистецтво», свої естетичні принципи «нової краси», мистецтва для мистецтва, сповідуючи містицизм, естетизм та натуралізм. «Українська муза» видавала свій журнал «Світ». Типовим представником «молодомузівців» був Б Лепкий, викладач української мови та літератури в Ягеллонському університеті в Кракові. Це був поет безнадії, смутку, осінніх мотивів, його улюблений жанр - елегія.

Першим з українських модерністів можна назвати Михайла Коцюбинського. Як письменник він формувався під впливом українського реалізму (творів І. Нечуя-Левицького, П. Мирного) та французького натуралізму Гі де Мопассана. Для творчої манери М. Коцюбинського характерний був тонкий психологізм у відображенні соціальних конфліктів. Леся Українка виступає фундатором інтелектуального напряму українського літературного модерну. Філософічність, раціоналізм, висока абстрактність образів та символіка мови, психологізм, модерна лексика, якою вона збагачувала українську літературу, це неповні риси її творчої манери. Знання мов, обізнаність з новітньою європейською літературою обумовили ще одну рису її творчості - свідомий європеїзм. Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія «Лісова пісня», яка стверджує ідеали високої духовності, гармонії і краси, і лише той народ, який зберігає ці ідеали, може вижити.