Українська література - статті та реферати

Міфологічна течія в українській літературі другої пол. ХХ ст.

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Помітним явищем у світовому процесі другої половини XX ст. став «магічний реалізм». »Магічний реалізм» - напрям, у якому органічно поєднуються елементи дійсного та уявного, реального і фантастичного, побутового та міфологічного, ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності. Визначальні риси постмодернізму:

- культ незалежної особистості;

- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.

У поетів покоління 90-х рр. ХХ ст. міфологізм тісно пов'язаний з їх розчаруванням у суспільному прогресі, зі страхом історичних метаморфоз та з втратою віри, що соціальні зрушення змінять метафізичну природу людського буття і свідомості. Однак у названих вище авторів світоглядне забарвлення міфологізму у вирішальних питаннях не може бути прямо зведеним до постмодерністської естетики у вузькому розумінні даного терміна. У них міфологізм є способом вийти за суто соціальні рамки, але соціально-історичний контекст продовжує існувати поряд в особливих відношеннях, для яких міф є доповненням. Такими є поезії С. Процюка «Троянські ремінісценції», «Homo sapiens», «Вони танцюють смерть...», «Навколішки до ідеалу», «Дискусії про поезію», цикл «Третина запитань»; І. Андрусяка «За овидом терпне самотній сумний рамадан...», «Ти деревам шептав», «Ріка-2», «Ріка-3» та ін.).

Слід також відзначити спостережену тенденцію до поєднання античного міфу з біблійним. Поети використовують античних богів у номінативному значенні, швидше як образи-символи, а порятунок людства вбачають у християнській етиці. Античні боги не змінять долю людства — їхня влада була необмеженою в античному світі. Сучасність діаметрально протилежна до квітучого античного світу.

У процесі опрацювання біблійних та античних міфів було виокремлено три способи використання поетами міфів: 1) реконструкція давніх сюжетів, інтерпретованих з більшою чи меншою мірою «осучаснення»; 2) відтворення глибинних міфо-синкретичних структур мислення; 3) збагачення конкретно-історичних образів універсальними смислами та аналогіями. Другий та третій способи більш розповсюджені.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.