Українська література - статті та реферати

Неокласицизм/футуризм в українській літературі ХХ ст.

Неокласицизм — (від лат. — новий, зразковий) — літературна течія в українській поезії 20-х років нашого століття. Вона була представлена лірикою й ліро-епосом Миколи Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари, Юрія Клена. Як і класицизм XVII — XVIII ст., неокласицизм значною мірою орієнтувався на давньогрецьку і римську літературу як зразкову, справді мистецьки довершену. Отож у творчості неокласиків часто опрацьовувалися античні теми, давалося новітнє трактування образів античності. Однак найсуттєвішим для українських неокласиків було прагнення високо нести культуру поетичного слова, всіляко дбати за довершеність художньої форми. Микола Зеров вважав, що справжнім шляхом поезії є «класична пластика і контур строгий, і логіки залізна течія». В умовах насаджування так званої «пролетарської культури», культивування графоманських виробів, деструктивних закликів футуристів творчість поетів-неокласиків відігравала важливу роль у відстоюванні високої художності українського слова. Неокласицизм — обстоювання високої культури мистецького мислення й досконалість поетичного вираження. Лірика Миколи Зерова, Максима Рильського, Михайла Драй-Хмари, Юрія Клена(новітнє трактування образів античності). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Футуризм (від лат. — майбутнє) — літературно-мистецький напрям ХХ ст., що оголосив про необхідність звільнення від «мертвої культури» минулого, у творах слова мають бути замінені знаками і символами, а головний герой творчості має виступати «геній-індивід». Лідером українських футуристів виступив Михайль Семенко, у 1922 р. в Україні виникла «Асоціація панфутуристів» (Олекса Слісаренко, Микола Бажан), але наприкінці цього десятиріччя український футуризм занепав. М. Семенко теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому в поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах. Відповідно з’являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й заходи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.