Українська література - статті та реферати

Сюрреалізм у поезії Е. Андієвської

Уже рання поезія Е. Андієвської вражає багатоплощиністю метафори. Спосіб зіставлення, поєднання того, що здоровий глузд не здатний суміщати, потиснення розумності світу, опертя на підсвідомі імпульси, творення чудесної реальності вказують на сюрреалістичне світобачення з його ірраціональною логікою. Поетесу цікавлять межові, перехідні стани, коли деформується одна реальність, появляється інша. Вона звертається до сновидного простору, адже там світ тендітний, крихкий («Ось, здається, міст. А дмухнув, і міст уже море»), водночас семіотично засекречений, безупинно оновлений новими й новими знаками. В. Державин називає Е. Андієвську першим сюрреалістом в українській поезії. Втім, інший дослідник — Б. Бойчук — зауважував, що, оскільки образна система твориться невимушено, природно, то тут ми маємо справу з особливим сюрреалізмом, «типово східним, українським»

Характерними для творчості Андієвської є поетика сюрреалізму, ускладненість композиції й тексту в прозі. Деякі дослідники також відзначають ознаки постмодернізму в творах Андієвської. Поетеса створює нові міфічні світи сюрреалістичних видінь поетичної творчості. Унікальна образність поетеси демонструє безкінечнісюрреалістично-метафоричні винаходи: тут «на пуповинах снували кокони веселок», «молюски світла», а відображення Творця, як у воді, містить цілий всесвіт. Вона прагне осягнути і втілити концепцію всеприсутності Бога. Сюрреалізм існує як нова естетика, як світ візій, зумовлених тільки особистим вибором письменника, його цілковитою свободою поєднувати непоєднуване, «керуватися в упорядкуванні вартостей, явищ, предметів, ситуацій власною логікою, яка нічого не має з традиційним поняттям розумової логіки.

Недбале ставлення до композиції, рими, жанру (в останніх поетичних збірках Е. Андієвська послуговується лише сонетом) пояснюється абсолютизацією звуку-образу, звуку-ідеї. Дедалі більше закодовуючи поетичний текст, авторка опускає дієслівні форми: улюблений пунктуаційний знак — тире, що в структурі вірша виступає як художній прийом і є одним з герметичних знаків, схованкою смислової загадки тексту.

Розгортаючи найнесподіваніші метафори, Е. Андієвська унеможливлює будь-які раціональні тлумачення своїх поезій. Сфера підсвідомості декларується єдиним важливим рушієм творчого процесу. Зрештою, більшість поезій залишається замкненою структурою, що не піддається розкодуванню і є незрозумілою не лише для пересічного читача. З огляду на такий низький комунікативний рівень, є спроби розглядати творчість Е. Андієвської як «дегуманізоване мистецтво».