Українська література - статті та реферати

Прочитання творів української літератури кінця ХХ ст. у контексті постколоніальної критики

Літературний доробок Ю. Андруховича є «прикладом траєкторії розвитку нинішньої постколоніальної літератури». Постколоніальні й постмодерні твори Ю. Андруховича, В. Неборака, О. Ірванця, а також представників «Пропалої грамоти», «Лугосаду» позбавили імперський дискурс бінарної опозиції. У контексті постколоніальної критики вагомою є книга канадського літературознавця Мирослава Шкандрія «В обіймах імперії. Російська та українська літератури новітньої доби». Акцентуємо, монографія М. Шкандрія не є постколоніальною історією української літератури. Завдання автора полягало в тому, щоб у межах історичної реальності «придивитися» до окремих праць і постатей, з`ясувати межі панівного дискурсу та контрдискурсу, починаючи від зародження сучасного націоналізму і закінчуючи утвердженням української незалежності 1991 року.

У другій половині ХІХ століття російська та українські літератури перетворилися на дві різні системи, кожна з яких мала свою специфіку. Існування двох конкурентних дискурсів (імперського в російській літературі та національно-визвольного в українській) свідчить про вагомі причини такої розбіжності. Дослідження М. Шкандрія сприяє кращому розумінню суті «дискурсів»: колоніальний дискурс допомагає усвідомити, як гегемонія відображається в літературі, антиколоніальний дискурс доводить, як різні естетичні стратегії руйнують цю гегемонію, постколоніальний — висвітлює суперечності, двозначності, властиві літературним текстам, автори яких намагаються звільнитися від колоніальної залежності.