Українська література - статті та реферати

Фольклор. Усна народнопоетична творчість. Функції української календарно-обрядової творчості

Всі публікації щодо:
Фольклор

Фольклор — важлива складова частина культури народу. Це — одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, тісно пов’язана з народним побутом, з літературою (яка, зрештою, витворилася з фольклору і зберігає з ним тісний зв’язок на всіх етапах свого розвитку). Фольклор — це художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом. У ній відбито світоглядні, естетичні й етичні погляди народу.

Для того, щоб розмежувати сфери матеріальної та духовної творчості народу, які органічно взаємодіють, але не є тотожними, часто використовують терміни «усна словесність», «народнопоетична творчість». Усна народнопоетична творчість є складовою частиною фольклору.

Усна народнопоетична творчість — це художньо-словесна творчість народу, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування; а також відбито світ думок, уявлень, почуттів, народнопоетичної фантазії [Лановик 2000, с. 16 — 17].

Науковці вбачають у фольклорі «основу цивілізації» — щонайперше відтворення життя в його природних і суспільних формах. У ньому відзначають наявність своєрідного кодування етнічної інформації. У виявленні цього коду у фольклорі вбачають запоруку відтворення етносу (народу), його історичної пам’яті, самозбереження його як культурної «цілісності». У фольклорі міститься можливість глибше пізнати сутність укра-їнського етносу.

Основні параметри фольклору визначає органічний зв’язок двох вимірів: сонячно-біологічного і культурно-історичного. Якщо з першим пов’язана календарна та родинно-обрядова творчість, заснована на природній рефлексії, то з другим — різножанрова епіка, що віддзеркалює світогляд людини, її осмислене ставлення до навколишнього світу, суспільних подій, історичних постатей, людських вчинків.

Фольклор постає важливим чинником етнічної консолідації. Так, українському фольклору притаманна певна система понять, прийнятих даним середовищем, залежно від його природних умов, способу господарювання, вірувань, моральних і етичних норм.

Функції української календарно-обрядової творчості.

— Магія як найдавніший пласт усної народної творчості.

Магія — система обрядів, пов’язаних з вірою у здатність надзвичайним чином впливати на людей, тварин, сили природи, а також на божества з користю для світу живих. Вважалось, що вплинути на сили природи можна за допомогою здійснення спеціальних обрядів та ритуалів. Значення давніх обрядів та ритуалів зумовлювалося насамперед сільськогосподарським календарем, діяльністю людей. Обряди, які дійшли до нашого часу, за своїм походженням є магічними. Магічні обряди та ритуали поєднували в собі різноманітні прийоми та дії — рухи, жести, маніпуляції з використанням певних речовин, предметів. Але первісно усі вони будувалися на вірі в магічну дію слова, його вплив на сили, що існують у світі. Багато дослідників висловлюють погляд про те, що словесні формули, якими супроводжувались давні магічні обряди та ритуали, були першими текстами усної народної творчості та основою для її подальшого розвитку. Вони, як і магія, тісно пов’язувались із міфологією [Лановик 2000].

- Побажальні та величальні мотиви календарно-обрядової творчості.

Значну частину обхідних пісень становлять побажальні мотиви. Вони містять побажання добра, спосіб та час його виголошення. Побажання, як зазначив М. Сумцов, народжені «...у хвилини світлого настрою [...], в моменти піднесеного психологічного настрою». Побажання регламентує взаємини людей, контакти з надприродними силами, які здатні забезпечити благополуччя. Тому частину мотивів і складає безпосереднє звернення до природи та надприродних сил, зафіксоване в деяких жанрах обхідної поезії. Так, скажімо, у царинних піснях, простежується апелювання до хмар, які могли дати селянинові, на його думку, дощ, необхідний для вегетації рослин:

Спусти, Божейку, чорну хмаройку,

Чорну хмаройку, дрібного дожджу,

Чей би ся пріяло зелене вино.

Дощ потрібен, щоб «квітли всі Божі віни», «наші царини», «гори, долини». Якщо ж хмари, вітер, дощ ставали шкідливими для молодих посівів, то звернення було іншого, охоронного, благального характеру — у формі молитви до Бога:

Мольме ся Богу і вся посполу,

Жеби нас тучі не заходили,

Злиї вітрове не пановали.

Оборонь, Боже, гори, долини,

Гори, долини, наші царинь.

Дослідники зазначають, що вітер у народних віруваннях мав демонологічні особливості. Взагалі вважалося, що він живе в недосяжних, таємничих, далеких місцях, тому господарі остерігалися вітру на полях. З іншого боку, помітний суто практичний, нега-тивний вплив вітру на господарську діяльність рільників, оскільки він міг знищити молоді посіви на полях.

У формі побажання благополуччя беруть участь дві сторони, що спричинює діалогічну форму висловлювання, суть якої зводиться до ритуального дарообміну між виконавцями, котрі бажають, та адресатом, що має віддячити. Відвідання домівок із визначеною метою — основний обрядовий контекст побажання. Зазначені мотиви характерні для обхідних пісень, які й пояснюються загальною семантикою побажання благополуччя, цілим набором певних благ: приплоду худоби та домашньої птиці, урожаю в полі, здоров’я, довгого віку, багатства, заміжжя дівчатам та одруження хлопцям і т. ін. Проте центральне місце займає побажання приплоду худоби, багатого врожаю та здоров’я всій родині.

Перша група обхідних пісень з побажаннями приплоду худоби представлена описом радісної події в господарстві. Вона зображується в пісні як уже здійснений факт. У сло-весних формулах головну композиційну особливість становить перерахування всіх видів тварин, які тримали у господарстві. Такі традиційні кліше поширені в гуцульських різдвяно-новорічних привітаннях:

Ой встань, ґаздо, підоймися,

До стаєнки подивися!

Кобили ти ся вжеребилися:

Самі коники злотокопиті.

Ой встань, ґаздо, підоймися,

До обори подивися!

Корови ти ся положилися:

Самі бичечки-злоторіжечки.

У масиві календарно-обрядової поезії виявлено й іншу форму побажання, яка відрізня-ється від попередньої тим, що воно висловлене в іншій, спонукальній формі — «нехай буде так».

Пресвята Тройця-Богородиця,

Посію жито, да нехай зародиться;

Посію жито і ярую пшениченьку,

Зароди, Боже, всякую пашниченьку.

Майже всі календарно-обрядові твори пронизує мотив вирощування багатого врожаю. В обхідних піснях і зимового, і весняного циклів найбільше заклинають на добрий урожай. Така словесна конструкція характерна для господарських колядок і щедрівок, обжинкових пісень. У цих формулах є заклик-прохання зі зверненням до вищої сили. Тут розвиток тексту починається зі звернення «Дай, Боже». Сфера поширення таких формул-закликів — різдвяно-новорічна та весняно-літня поезія.

У щедрівці, яку виконували малі посівальники на Сумщині:

Уроди, Боже, жито-пшеницю

І всяку пашницю.

У полі зерно, а в домі добро,

На току ворошок,

А в печі пирожок.

Або в щедрівці у запису Ф. Колесси з українсько-білоруського пограниччя:

Зароді, Боже, ой жито гоже,

Із колосочка то жита бочка.

Ці мотиви містять побажання добра та ритуал його виголошення. При обходах дворів виконавці обряду часто випрошували достатку не для себе, а для тих, до кого прийшли, всякого добра, здоров’я, успіхів у господарстві:

Дай же ти, Боже, на двір щастічко,

Дай же ти, Боже, в городі зело,

В городі зело, в дому весело.

На двір щастічко на худобочку,

На худобочку на роговую,

На роговую і на всякую.

Дай же ти, Боже, два стоги гречки,

Два стоги гречки на пирожечки,

А третій вівса, бо коліда вся.

Обхідні пісні добре показують, що селянин уважав цінним у своєму житті: у господарстві, побуті, сім’ї. Найчастіше у художню тканину обхідних календарно-обрядових пісень вплітаються мотиви, звернені до людини. Це реальні особи, учасники обряду. Тому у фольклорних текстах із заклинально-побажальними формулами виявляється саме те, що співвідноситься із конкретним, реальним часом, те, що має відбуватися згідно з обрядом, — це наділення господарів багатством, щедрим урожаєм, благополуччям. У колядці господар приїжджає додому з міста і привозить багаті гостинці, кожному дістається те, чого найбільше чекав. Це створює картину заможної родини, із хорошим добробутом, розміри якого поетично гіперболізовані. Реальні повсякденні потреби і турботи людського життя визначили їхній ідейно-тематичний зміст і характер поетичних образів. «Багатство врожаю, худоби, родинне щастя — все це постійно фігурує в пісні, становлячи її глибинні, внутрішні зв’язки з реальною дійсністю, її своєрідний внутрішній реалізм. Саме реальність інтересів землероба, пряме чи інакомовне вираження яких лежить в основі кожної календарної пісні і робить її внутрішньо реалістичною».

За функціональним призначенням, поетичним змістом та художніми особливостями в календарному обрядовому фольклорі одними з найяскравіших є величальні мотиви. Вони генетично пов’язані із побажальними мотивами, доповнюють одні одних, створюючи художньо цілісну вимальовану картину краси й достатку, бо ж у самому змалюванні небувалого багатства відчувається доброзичливість. Первісно, вважав М. Грушевський, це благання на багатство й щастя було колективною творчістю поколінь за участю професіоналів. Оспівування господаря та його господарства, господині, побажання щастя й успіху їхнім синам і донькам — все це притягнуло масу мотивів із сільськогосподарської сфери, весільного репертуару. Побажання й благословення ґрунтуються на прадавній вірі в чарівну силу слова. І хоча з часом магічне значення поетичного слова втратилось, все-таки воно набуло відтінку звичайної доброзичливості і перейшло зі сфери господарської до культурної.

Виконання пісень пов’язується з обрядовою ситуацією, певним дійством. Після кожного доброзичливого величання господареві необхідно було віддячити гуртові за ритуальний спів.

Головним об’єктом величання виступає людина. Найбільше звертаються до господаря — «ґазди багатого», «доброго пана». У піснях прославляється його багатство, вихваляється мудрість, працьовитість, щедрість. Господар змальовується здебільшого у колі своєї родини:

Там господар, як виноград,

Там господиня, як калина,

Його сини, як соколи,

Її дочки, як панночки.

Селянську психологію сприймання величальної поезії, її суспільного значення розкрив М. Сумцов. Учений вважав, що пісня, зокрема колядка, зачаровує уяву рисами й образами неземного щастя, наповнює бідне життя фантастичним статком, підіймає слухача в осяйні надзоряні простори. Господар, як правило, щедрий та привітний до своїх гостей, оскільки гість за народними уявленнями, сприймається як «носій долі, особа, яка може вплинути на всі сфери людського життя». Тому невипадково гостями господаря, його добрими товаришами виступають «ясне сонечко», «місяченько», «дрібен дощик». Саме від них залежала багато в чому продуктивність хліборобської праці.

Основу селянського господарства становить дім, двір, що вважаються постійними і важливими об’єктами, до яких звернені величальні слова обрядових гуртів. Узагалі дім — це житловий простір людини, символ сімейного благополуччя, багатства, локус багатьох календарних обрядів. Він протиставляється зовнішньому світові, тому вважається об’єктом різноманітних магічних дій задля охорони від злих сил. Наявність огорожі чи якихось інших умовних кордонів робить двір місцем, яке оберігає житловий простір. Подібна картина актуалізується в одному з мотивів — двір, обгороджений залізом, — виявлених на Поліссі під час фольклорних експедицій:

Горожений двор велим залєзом,

А воротечка жовтим асизом.

Тут ідеалізується багатий дім господаря, його двір, що огороджений залізом. Таку огорожу слід розуміти, ясна річ, символічно. Власне, чому саме залізо, а не якийсь інший матеріал? Треба зауважити, що залізо вважається в народній культурі одним з найдавніших металів, який має високий сакральний статус. Воно належить до універсальних оберегів, обумовлених твердістю, міцністю, довговічністю. Залізо вважається символом здоров’я, має здатність відвертати злі сили [Сокіл].