Українська література - статті та реферати

Оригінальна література Києвської Русі (Галицько-Волинський літопис, «Поученіє» Володимира Мономаха, Києво-Печерський патерик)

Всі публікації щодо:
Історія літератури
Вишенський Іван

Полемічна література. Творчість Івана Вишенського («Порада», «Писание к утеклим от православной веры епископом»)

Полемі́чна літерату́ра (від грец. πολεμιχός — войовничий) — літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні. Зміст особливого розвитку полемічної літератури набула в 16-17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку полемічної літератури стала книга польського публіциста — єзуїта Петра Скарґи «Про єдність церкви Божої» (пол. O jedności kościoła Bożego) (Вільно, 1577 р.).

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Зокрема, як писав В. Щурат: «Унія наблизила Русь до Західної Європи, унія викликала багате письменство, унія прискорила культурний розвиток руського народу». Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Христофора Філалета, Івана Вишенського, Стефана Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.

«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католизьких нінзя. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і зґвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, дискредитація і як наслідок, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.

Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

Письменницька діяльність Вишенського тривала понад двадцять п'ять років.

Він є автором багатьох послань та діалогів: «Виявлення диявола-світодержця»; «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького); «Порада»; «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає»; але найвідомішим є «Послання до єпископів» («Вельможним їх милостям панам арцибіс-купу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Монтію, Деонисію, і Григорку...», де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками.

Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.

Але помилковим було б вважати, що Вишенський закликав до соціальної боротьби. На його думку, перемогти світ зла можна каяттям у гріхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням від скверни. Ідеалом суспільного устрою є «царство Божеє», де всі люди рівні й не мають власності, або мають «малу» власність і живуть у злагоді з Богом та один з одним. Він ідеалізував давньохристиянську євангельську громаду, всі члени якої жили в братерстві й рівності, відмовилися від власності та сім'ї, зреклися земних благ.

Іван Вишенський написав багато трактатів проти унії, але найсильнішим з них є «Писаніє к утекшим от православной віри єпископам», написане десь біля 1597 р. і адресоване архієпископові Михайлові та єпископам, які проголосили цю угоду. У посланні єпископи зображені як жорстокі феодали, які голодних селян ще більше «оголоднюють і спрагнучими чинять», їх «труд і піт кривавий проїдають». Негуманні дії таких священиків письменник затаврував, вдаючись до зворотів на зразок: «пожертви лупите і... стоги та ожереди волочите... проїдаєте... лежачи і сидячи, сміючися і граючися, пожираєте, пиво... добірне варите і в прірву ненаситного черева вливаєте... об'їдаєтесь... обголюєте із обори коні, воли, вівці, здираєте податки... витягаєте, шкуру з них живцем лупите... мучите, виснажуєте... зимою і влітку в непогідь гоните». Характеристику розбещених і безсердечних можновладців автор довершує разючим порівнянням і антитезою (протиставленням): єпископи, з достатків безжурних та розкішних, як у маслі плавають, а «сироти... голодні, і спрага їх мучить», вони не мають і «шеляга, за віщо солі купити». Селяни животіють в нужденних хатках, єпископи розкошують у палацах; одяг трудящих з грубого сукна, а єпископи в атласах і соболевих шубах ходять. Закінчив Вишенський послання такими словами: «ліпше бо вам без владик і без попов, од диявола поставлених, до церкви ходити і православіє хранити, нежели с владиками і попами не от Бога званими і у церкві бити й святой ся ругать і православіє попирати». Письменник намагався своїм твором заступитися за тих, котрі в тодішньому суспільстві були «гнані й опльовані, биті й повбивані», з кого висмоктали «кров і силу, і працю, і дбання», які тяжко працюють, а «річної потреби задовольнити не можуть, з дітьми себе утискують, пайку собі урізують, боячись, щоб їм хліба до нового урожаю дотягнути!» І. Вишенський гнівно запитує пихатих «отців церкви»: «Чим ти ліпший од хлопа?.. Або ти не та ж матерія?.. Або ти не теє ж тіло і кров?» Врешті автор виносить вирок: такі єпископи — не духовні проводирі народу, а його «мучителі», бездушні «ідоли», «вовки», народом «прокляті».



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.