Українська література - статті та реферати

Українське бароко. Бароко як епоха та художній стиль

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Засвоєння західноєвропейського літературного досвіду, зокрема через Польщу, сприяло переходу українського письменства одразу від середньовічної поетики до барокової. Д. Чижевський у своїй праці «Український літературний барок. Нариси» висловлював міркування щодо початків барокового стилю: «Коли починається український барок? Це питання складне не лише для України: барок, почавшися в південній Європі, в половині 16-го віку, в деяких країнах лише помалу пробивався крізь традицію Ренесансу. На Україні першим письменником, в якого можна знайти риси барокового стилю, можна вважати Івана Вишенського: його довгі періоди, накупчення паралелізмів, смілі антитези, стиль промовця чи ліпше пророка, майже неймовірне накупчення формальних прикрас могли б дозволити нам віднести його твори до літератури барока, коли б джерела його стилістики не були зовсім інші: це Святе Письмо та отці церкви, найбільше, мабуть, Златоуст». Початком бароко дослідник вважав творчість Мелетія Смотрицького, проповіді та частково вірші Кирила Транквіліона-Ставровецького. Утвердило бароко заснування київської школи — Києво-Могилянської академії.

Бароко (від. італ. — дивний, химерний) — художній тип творчості в європейському мистецтві XVI — XVII ст., який характеризувався динамізмом образів та композицій, зображенням контрастів, складною метафоричністю, алегоризмом, пишністю, барви-стістю, риторичністю викладу, оздобленням, емблематичністю зображення. Говорять також, що бароко — історико-стилістична доба в мистецтві XVI — XVIII ст. Поезія регламентувалася наукою поезії (поетики), проза — наукою риторики [Шевчук 2001].

Культура бароко творилася в літературі, театрі, архітектурі, музиці, гравюрі та живопису.

У літературі та житті бароко реалізувалось у потребі руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи, пристрасті до сміливих комбінацій, авантюри. В основі бароко не стільки статика та гармонія, скільки напруження, боротьба, рух. «А головне, — писав Д. Чижевський, — барок не лякається самого рішучого «натуралізму», зображення природи в її суворих, різких, часто неестетичних рисах, — поруч із зображенням напруженого, повного життя знаходимо в бароку і якесь закохання в темі смерті; барок не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття, для нього важливіше зворушення, розбурхання, сильне враження, — з цим стремлінням розворушити, схвилювати, занепокоїти людину зв’язані головні риси стилістичного вміння барока, його стремління до сили, до перебільшень, гіпербол, його захоплення парадоксом та любов до чудернацького, незвичайного, «гротеску», його любов до антитези та, мабуть, і його пристрасть до великих форм, до універсальності, до всеохопливості».

Бароко по-філософськи осмислювало множинність та суперечність світу, його містичність, ілюзорність, непізнаваність. Людина бароко — розгублена, її душу та розум роздирали протиріччя, вона не мала певності буття, а її діяльність була деструктивною. Життя людини сприймали як гру, театр. Внутрішня сутність бароко виявилась у «відшукуванні» та «впізнаванні» в явищах навколишнього світу сокровенного смислу, в інтерпретації та актуалізації давніх символів, передусім біблійних і античних. Особлива увага приділялась символічному трактуванню імен, літер, геральдичних знаків. Може, ні один мистецький, зокрема літературний стиль не надав такої ваги в мистецькому творі елементам, що стоять «поза межами краси», як бароко. Натуралістичні елементи у творах були покликані розбурхати уяву читача, психологічно струсити його. До елементів поза межами краси належить почасти і мова барокових творів (драм зокрема): поруч з величною, патетичною мовою зустрічаємо і народну «просту» мову, іноді гротескно-вульгарну.

Українське бароко мало кілька історичних та культурно-освітніх передумов:

1) загострення соціальних, міжконфесійних, міжнаціональних протиріч, вплив козацтва на історичне буття України;

2) полеміка між православними і католиками, запозичення українськими авторами стильових прийомів у польських письменників;

3) заснування шкіл, де викладали поетику і риторику, які виховували європейський літературний смак, сприяли впровадженню літературного бароко;

4) кризові явища у візантійському типі культури, що дало змогу витіснити візантійство з національної культури.

Бароковий український стиль мав національні особливості:

— синтез середньовіччя, Ренесансу, Просвітництва;

— релігійність (приблизно 80% барокової поезії — духовна);

— полімовність (літературу творили книжною українською, латинською та польською мовами);

— наявність фольклорних мотивів та образів;

— національні тематика і проблематика;

— розвиток «високого» та «низького» бароко як стильових тенденцій.

Українське бароко — жанрово розмаїтий феномен: псалми, канти, вірші, панегірики, елегії, пародії, травестії, батальні, героїчні вірші; оповідання (агіографічні, апокрифічні), байки, сказання (літописні), хроніки тощо. Українське бароко увібрало в себе окремі елементи і Середньовіччя, і Відродження, і європейського бароко. Саме ця різнорідність складових українського бароко, перетоплених у нову світоглядно-естетичну єдність, і визначає його оригінальність [Коптілов].

Літературне бароко в Україні є явищем 17 — 18-го ст. Бароко в сфері пластичних мистецтв іноді називали «козацьким бароко». Без достатньої підстави, бо козаки зовсім не були єдиною культурно-продуктивною групою в Україні тих часів. Ще менше підстави називати літературне бароко «козацьким»: українськими письменниками тих часів були головним чином не козаки, а ченці. В українському барок наявна значна перевага елементів духовних над світськими. Хоча світських елементів не бракує цілком: наявна й світську лірику, і новелу, і почасти — світські елементи в драмі. Але «духовний» елемент переважає в змісті.

Своє й запозичене сполучені в українській бароковій літературі в не зовсім звичайних формах. Античність приходила на Україну вже після примирення її з християнством, в формах барокового, християнсько-міфологічного синтезу, тому поступово починається розповсюдження вжитку міфологічних образів: релігійна лірика стоїть під охороною античних муз, в містичних трактатах з’являються амури та купідони. Бароко прийшло в українську літературу, за словами Дмитра Чижевського, без великої боротьби і прийнялося, як нова рослина на плодючому ґрунті.

Значення бароко в українській літературі XVII—XVIII століть важко переоцінити. Будучи першим загальноєвропейським літературним напрямом в Україні, бароко взяло на себе такі важливі ренесансні функції, як секуляризація й гуманізація духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало.

Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття «стиль бароко». Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали говорити й про українське бароко. Втім, досить тривалий час це поняття прийнято було застосовувати лише у сферах пластичних мистецтв, тобто в архітектурі, скульптурі, малярстві.

Згодом про бароко почали говорити як про загальноєвропейський літературний стиль. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське бароко мало і власні джерела, національні: по-перше, давньоруські літературні; по-друге, фольклорні елементи.

Бароко — це світ метафор, алегорій, образів та символів.

Термін бароко у літературознавчому словнику-довіднику за 1997 р. Трактується так: бароко (італ. barocco — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури.

Деякі дослідники вважають, що бароко не є універсальним ключем до естетичної спадщини XVI-XVIII ст., але сучасне літературознавство не подає більш прийнятного терміна, який дозволяв би краще зрозуміти сутність стилю українського мистецтва того періоду.

Літературне бароко прагнуло вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. В різних країнах літературне бароко розвивалося в різні часи. На територіях православно-слов’янських країн літературне бароко стикалося з польської та західноєвропейською бароковими культурами. Вони проявлялися на різних рівнях цього напрямку — «високому», «середньому», та «низовому».

Митці бароко часто виявляли більше уваги до зовнішньої форми, ніж до змісту творів. У літературному бароко дивним чином поєднувалися суперечності: земне й небесне, духовне і світське, античність і християнство.

Літературне бароко приділяє велику увагу природі і людині, але виховує її для служби Богові. Для літературного бароко властивим є потреба руху, мандрівки, напруження відчуттів, а в природі бароко знаходить напруження, боротьбу, рух