Українська література - статті та реферати

Літописи як явище українського літературного бароко (літописи Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки)

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Козацькі літописи були стилістично різноманітні: одні вели сухий перелік подій у коротких записах, а інші подавали найрозлогіші описи з роздумами й вступами. Особливістю козацького літописання було й те, що поетика бароко, з його метафоричним реченням, із грою словом, з конструюванням структур композиції, з дотриманням теоретичних засад, сформованих і викладених у риториках, також творення історичного писання з його універсалізмом (подача універсальної картини світу), з його завданнями не тільки доносити інформацію, але й бавити читача — саме така поетика прийшла в літописи порівняно з іншими літературними жанрами досить пізно і визначилася в основному в козацькому літописанні, що мало значення загальнонаціональне.

Самійло Величко, твір якого є найбільш вивершеною, найкласичнішою, можна сказати, пам’яткою літописного бароко, пояснює пізній розвиток цього жанру в нашій літературі досить виразно. Таким чином, стилістика літописів до епохи бароко відзначалася сухим інформаційним стилем: короткими беземоційними реченням, хронікальністю викладу, униканням словесних прикрас, адже на смисловому рівні домінував фактаж без осмислення подій.

Літопис Самовидця. В основу своєї поетики автор кладе не формальну наслідуваність творові чи творам попередників (тут нема й натяку на якусь травестійність), а традицію національного літопису, яку закладено ще в літописанні Київської держави. За жанром це не хроніка, не літописна повість, ані сказання, а таки літопис, розкладений по літах. Є тут і передмова, але в ній не подано ані причин написання твору, ані вказано джерел, а тільки — подано «початок і причини війни Хмельницького», заголовок короткий, стиль без прикрас, мова наближена до народної, тобто літопис ніби призначався для сприймання в широких освічених колах. Немає тут екскурсів у стародавню історію, літописні позначки року перебиваються короткими заголовками: «Про початок війни Хмельницького», «Війна сама», «На початку року 1649». Ретельно, але без зайвих подробиць розробляються батальні сцени, немає ані документальних, ані поетичних уставок, ані індивідуальних розмислів, тобто виклад без особливих прикрас та емоційних пасажів. Загалом можна сказати, що літопис Самовидця найменш бароковий з усіх українських літописів; цікаво, що і він творився в часи особливо ускладненого поетичного бароко, що, як бачимо, цілком на творі не позначилося.

Справжнє ж літописне бароко починається з літопису Григорія Грабянки, порівняно з іншими літературними жанрами постає воно досить пізно. Бароко в літописі Грабянки починається з просторого типового заголовка, де подано тему, хронологічні межі, джерела, названо автора, рік написання. Книгу розкладено на розділи, що звуться тут сказаннями, цитуються вірші, вживається діалогічний спосіб письма, даються переліки полковників; після сказань іде оповідь про гетьманства, вставляються оповідання про певні події, інколи вони подаються у формі повісті.

Літопис Самійла Величка. Барокова ознака першої книги цього Літопису — його уні-версальність, тобто визвольну війну українського народу С. Величко описує не як націо-нальне, а світове явище (принаймні загальноєвропейське) великого суспільного збурення, у яке були втягнені численні народи. Через це літописець не обмежується описом подій на рідній землі, а творить панорамну картину світову. Сам текст вельми цікаво конструйовано. Складається перша книга з дванадцяти частин, як це й належить повісті: і тепер повість часто пишеться на 12 глав чи розділів, число 12 — священне від 12 апостолів, 12 зірок. Жанр автор визначає як «Сказання», тобто просторий опис. Натуральними складниками в цій структурі є заголовок: широкий, розлогий, описовий, у рамці, із грою шрифтами та словом, передмова, у якій викладаються спонуки до написання твору. Кожна частина, як і кожен розділ, має докладний виклад змісту з означенням розроблених тем — це ніби концепт твору, до речі, іноді не тотожний із викладом. Перед кожним гетьманом робиться більший чи менший «Вивід», тобто ніби біографічна довідка чи коротке житіє, написаний у житійному стилі, зокрема вивід про Б. Хмельницького з белетристичними легендарними місцями. Речення у С. Величка розлогі, складної конструкції, наповнені метафорикою (наприклад, козацьке військо після Корсунської битви збагатилося, тож «побачивши його збоку чи з якоїсь гори, можна було сказати, що то нива, засіяна і проквітла чудовим голендерським чи волоським маком»), немало є роздумів, урочистих пасажів, епічних початків до частин тощо.

Розглянемо структуру другої книги, яка від першої структурно значною мірою різниться. Це вже ніби другий ярус барокового храму, що має опертя на перший, але все багатство й пишнота зосереджуються саме на ньому. Навіть жанрово літописець відрізняє свою книгу другу від першої. Це «Повість літописна про малоросійські та частково інші події, зібрані тут і описані», отже, й заголовок простий і строгий, повість — не сказання, й уже не універсального характеру, бо події світові тут подано тільки частково. Сама ж оповідь — результат зібрання величезного документального матеріалу, авторського тексту тут значно менше, інколи він скорочується максимально, але із самих документів будується вражаючий, ретельно укладений колаж, як цеглини в той-таки храм. Сюди також вкладаються цілі трактати (як «Розмова білоцерківська» І. Галятовського), і коли в першій книзі тільки один договір (Переяславський Юрія Хмельницького) подається повністю, а не в переказі, то тут їх цілий ряд і всі подані по-вністю, через що друга книга розрослася розмірно. Зрештою, можемо зрозуміти, чому «інші події» подаються тільки коротко на відміну від універсальності викладу, заявлено-му в першій книзі: йдеться про час Руїни в Україні. Саме його С. Величко хотів пізнати, подати, осмислити якнайповніше. Отже, універсальна картина світу будується тут десь так, як у Климентія: об’єктом огляду є не всесвіт (хоч би європейський), а своя земля, але побачена широко й поглиблено — це також одна з ознак поетики бароко. Літопис, попри чітку роздрібненість його на дві книги, все-таки один твір.

Цікавий факт: крім книжок, С. Величко збирав рукописи і був, певне, гарячим аматором цієї справи. Його колекція, вкладена в літопис, дає нам змогу частково пізнати її. Збирає він документи, незалежно в копіях чи в оригіналі, вірші, козацькі хроніки і записи, мав свого часу в руках козацький діаріуш, але зробив з нього тільки виписки, про що згодом шкодував.

Літопис С. Величка є вершиною українського барокового літописання. Ні до нього, ані після ніхто не витворював таке складне, мозаїчне, взірцеве щодо дотримання літературного стилю бароко полотно з усіма належними йому компонентами, адже універсальність його визначається не тільки темами опису, а й структурно — це і літопис, і історичний художній та публіцистичний твір, збірка документів автентичних і художніх стилізацій під документ, це й антологія художніх творів різних авторів, це й збірка оповідань, тобто — з різних блоків витворена складна естетична структура, яку ми образно уподібнили до храму; одне слово, пам’ятка, яка не має собі рівних у тогочасній українській літературі, адже все в ній взаємопов’язано, сплетено, як цього й вимагав тодішній літературний стиль, химерно й вигадливо, з масою докладної інформації, по-єднанням картин, описів, документів, художніх вставок, переказів, травестій, творів сучасників.

В українській літературі доби бароко визначне місце посідають козацькі літописи, головною темою яких була визвольна війна 1648 - 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетських загарбників.

Наприклад, «Літопис Самовидця» — визначна пам'ятка української історіографії. Тут розповідається про події 1648 - 1702 рр. Автор твору невідомий, у літописі розповідається про боротьбу за владу Сомка й Брюховецького, останній був з числа козацької старшини.

У літописі засуджується міжусобна війна, що точилася в Україні після смерті Б. Хмельницького, особливо гетьманство П. Дорошенка, котрий жадав влади. Розв'язкою є зображення жорстокої розправи Брюховецького та царського уряду Росії над Сомком та його прихильниками.

Стиль твору дуже мальовничий з гарними описами, іноді драматично напружений. Літопис містить чимало фольклорних елементів і цікавих оповідань, описів.

Отже, у добу бароко існувала велика кількість історичних творів, котрі відображали національний світогляд українського народу й сприяли подальшому розвитку української літератури.