Українська література - статті та реферати

Рання творчість Т. Шевченко («Причина», «Тополя», «Катерина», «Гайдамаки»)

Т.Г. Шевченко — основоположник нової української літератури. Його слово було ознакою національного відродження, утвердженням української нації, її надією на кращі часи. Рання творчість Т. Шевченка має виразний романтичний характер.

Починає поет з традиційного романтичного жанру — балади («Причинна»). Поет звертається у ній до національного світу, зображуючи певні побутові особливості, повір’я, національні образи-символи, що творять збірний образ України, її земної краси («червона калина», «зелений явір», «верби високі», «понад Дніпром високі могили»). Дніпро як велична ріка його України і пісня як одна з її (як і Шевченкових) найбільших духовних святинь — це ті образи-символи, що об’єднують баладу «Причинна» в єдине ціле.

В основі сюжету лежать народнопоетичні перекази про перетворення дівчини на причинну, «бо так ворожка поробила». Драматизм розповіді про долю дівчини-сироти, яку русалки залоскотали, підсилюється сценою самогубства парубка. Сила його почуття співмірна високості почувань його коханої, але й у світі, де панують «чужі люди», такі духовно багаті особистості не можуть почуватися щасливими.

Незвичайна ситуація, драматично напружений сюжет, протистояння двох світів (реального і фантастичного) характеризують і баладу «Тополя». Реалістичний сюжет — віддання дівчини за нелюба — романтизується за допомогою відповідних композиційних прийомів (чари, ворожіння) та народнопісенних засобів. Зокрема, символу перетворення дівчини на тополю («Зілля дива наробило — тополею стала»). Варто сказати, що й сам текст «Тополі» звучить як один із варіантів народної ліричної пісні — таким органічним був народнопісенний елемент для Шевченкового поетичного світу.

Якщо в баладах романтизовані образи й ситуації постають на грунті використання народнопісенних джерел, то основою змалювання дійсності у поемах «Гамалія» і «Гайдамаки» послужив героїчний український епос (думи, історичні пісні, перекази, літописи).

Змальовуючи збірний образ запорожців, що вирушають з Великого Лугу у Скутар визволяти своїх побратимів, козаків-бранців, Т. Шевченко загострює увагу на проблемі взаємин колективу і особистості, даючи узагальнений образ козацького ватажка Гамалії.

Ідеалізуючи волелюбність повсталого народу, мужність його ватажків, Т. Шевченко звертається до традиційних романтичних прийомів реалізації свого задуму, Драматично наснажений конфлікт, незвичайні ситуації, неординарні героїчні постаті, сповнені сильних пристрастей і почуттів, підкреслена гіперболізація у вчинках дійових осіб, відповідний авторський коментар — все це сприяє глибинному відображенню проблеми, складності зображуваних подій.

Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю.

Поема «Катерина» — один із найпопулярніших у народі творів. У ньому зображено трагічну долю дівчини-покритки, яку вигнали з дому. Вона пішла шукати свого москалика, і навіть зустріла його, але той відцурався і її, й сина. У численних ліричних відступах поет закликає дівчат бути обачними, слухатися батьків, берегти свою честь і добре ім'я, бо ніхто їх потім не зрозуміє й не пожаліє.