Українська література - статті та реферати

«Кобзар» Т. Шевченка

Як відомо, «Кобзар» 1840 року складається усього з восьми творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Виникає питання — чому саме ці твори ввійшли до першої Шевченкової книжки? Не ви-падково, що саме ці, а не інші вісім творів увійшли до «Кобзаря» 1840 року; добір текстів глибоко тут продуманий; Шевченко свідомо їх добирав. І до того ж розмістив не будь-як, а у визначеному наперед порядку.

Композиція «Кобзаря». Вона продумана і стосовно внутрішньої структури, і стосовно зовнішніх ознак. Відчувається, що автор її—художник, якому добре відомі принципи компонування картини, їх він переносить і на площину свого поетичного творіння: нічого зайвого і кожен компонент книжки має своє строго визначене місце.

У «Кобзарі» є цей ключ. Це поезія «Думи мої, думи мої». І це, по суті, є найдоказовішим запереченням принципу випадковості появи будь-якого твору в Шевченковій книжці, бо ж була написана спеціально для неї. Вона є своєрідним заспівом або ще краще — поетичним прологом до збірки. Поетичним, адже передує їй мистецький — Штернбергова ілюстрація, що зображає народного співця, а ще раніше — «напочатку було слово», і слово це було «Кобзар», і була це назва збірки. Таким чином, ці три елементи: назва, ілюстрація, перший вірш — утворюють єдність, налаштовують читача на те, що поет у першій своїй книжці розмовляє зі своїм народом.

Це було колосально важливо для Шевченка — виявити своє розуміння вагомості слова, а ще більше — дізнатися, як сприйме народ це його перше слово. Спочатку це бажання більш ніж скромне: «Одну сльозу з очей карих — і пан над панами» у «Думах», проте вже в другому вірші «Кобзаря» (а це «Перебендя») фігура поета виростає до гігантських розмірів: на фоні могили, неба і степу він «з Богом розмовля». І так ці два вірші утворюють перший композиційний блок, який можна було б умовно назвати «Поет» чи «Диптих про поета», і таких композиційних комплексів у «Кобзарі» є ще два. Другий складають наступні три твори (отже, порядок розміщення їх важливий і — ще раз підкреслюємо — не випадковий) — це: «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»). Це теж надзвичайно важливо для молодого Шевченка — задекларувати своє ставлення до жінки, а саме цим аспектом — ставленням до жінки, як зазначив М. Рильський, визначається світове значення письменника. Шевченко всією своєю творчістю, відкриваючи світові велич дівочого, жіночого, материнського начал (апофеоз останнього — «Марія»), як рівний з рівними перегукувався з найславетнішими геніями людства. Отож другий композиційний пласт у «Кобзарі» — це «Жінка» («Триптих про жінку»).

І нарешті — третій: «Історія» («Триптих про історію»), що його складають заключні твори «Кобзаря»: «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», які ідуть один за одним, будучи, по суті, трьома варіаціями на одну — найгострішу для України тему — її національного поневолення в сучасному та історичну славу в минулому. Вище йшлося про особливу роль першого вірша в «Кобзарі». Звернімо увагу й на останній — на «Тарасову ніч». П. Куліш, якому притаманний був високий естетичний смак, найкращим Шевченковим твором назвав саме цей твір: «Самое мужественное из ваших произведений в «Кобзаре», самое оконченное и самое народное по складу и простоте єсть «Тарасова ночь». Шевченко, мабуть, думав так само і тому саме цим твором завершує свою невелику, проте компактну, сконденсовану збірку. Невірним є розташування творів за хронологією у сучасних виданнях «Кобзаря». Воно суперечить мистецькому задуму поета.

В наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії.

Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки.

1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».

Третє видання

«Кобзар» 1860 року був надрукований коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році в Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка.

Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора.