Українська література - статті та реферати
Панас Мирний — майстер соціально-психологічного роману («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»)
Всі публікації щодо:
Мирний Панас
Справжнє прiзвище - Рудченко.
Провiдна тема прози Мирного - життя пореформеного села, роздертого гострими соцiальними контрастами: з одного боку - безвихiдь похмурого iснування бiднякiв, з iншого - погоня за наживою зухвалих i цинiчних гнобителiв.
Тяжiючи до глибокого психологiчного аналiзу людських характерiв i соцiальних проблем, автори беруться за тему, що зумовлена була прагненням всебiчно дослiдити закономiрностi життя украïнського народу та його окремих представникiв. Панаса Мирного завжди хвилювало питання: «Звiдки беруться «безталаннi дiти свого часу, скалiченi виводки свого побиту?» Розкриваючи перед нами складний, суперечливий характер селянського сина Чiпки Вареника, письменник разом з читачами дошукується тих причин, якi звичайного хлiбороба, трудiвника перетворили на злодiя i вбивцю.
Довгий час радянська критика, аналiзуючи роман, акцентувала нашу увагу на тому, що напiвголодне iснування, безземелля, непомiрнi податки, утиски з боку мiсцевих властей призводили деяких селян до таких моральних збочень. Замовчувалася з вiдомих iдеологiчних причин дуже важлива проблема, пiднята авторами роману: денацiоналiзацiя украïнського народу, яка завжди веде до падiння моралi.
Панас Мирний впродовж усього роману наголошує на тому, що украïнцiв рiзними шляхами обертали на покiрних, безмовних волiв. Поряд iз цим iшов iнтенсивний процес русифiкацiï. Втрачалися моральнi орiєнтири разом iз зреченням рiдноï мови, звичаïв, прiзвищ, традицiй...
У другiй частинi твору, написанiй I. Бiликом, здiйснено екскурс у минуле украïнського села, дослiджено його майже 150-лiтню iсторiю. Саме тут проаналiзовано «витоки отих деформацiй психiки й моралi, котрi давали потiм такi потворства, як пияцтво, розбiй, убивства...».
Зневажливе ставлення iмперськоï Росiï до Украïни й украïнцiв, ïï колонiальна полiтика, спрямована на вироблення в свiдомостi нашого народу такого згубного поняття, як «вторинна раса», зробили свою чорну справу в сферi духовностi й моралi. Пристосуванцi до таких умов ставали «перевертнями»: калiчили мову, мiняли прiзвища, нехтували прадавнiми нацiональними традицiями, ставали отими «хохлiками», з яких можна було кепкувати, знущатися, користуючись при цьому плодами ïхньоï невтомноï тяжкоï працi.
Цiлком природно, що сильнi, вольовi натури, такi, як Чiпка, шукаючи справедливостi в життi, протестували проти кривди по-рiзному. Жорстока мораль суспiльства, з якого вирвано було корiння нацiонального, спотворила психiку Чiпки, призвела до деградацiï його особистостi. I це одна iз суттєвих причин того, що Чiпка став «пропащою силою».
Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — перший в українській літературі соціально-психологічний роман, у якому життя та боротьба українського селянства проти соціального гноблення напередодні та під час реформи 1861 р. подається через розкриття психології Чіпки Варениченка, його думок, прагнень і переживань. Твір має своєрідну і складну композицію. Це зумовлено винятково широкими хронологічними рамками зображення життя. Автори, заглибившись в історію українського села, почали розповідь від часів зруйнування Запорізької Січі та офіційного закріпачення українського селянства. Ще роман цікавий тим, що має кілька сюжетних ліній: рід та життя Чіпки; рід та життя Максима Ґудзя; Грицько і його дружина; пани Польські; історія села Пісок. Ці лінії розвиваються на тлі суспільно-історичних подій: то окремо, то перетинаються і виплітають загальний сюжет твору.
Композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», його сюжет підпорядковані головному завданню — розкрити соціально-психологічні мотиви протесту селянства, зокрема Чіпки, показати причини того, чому розумна, енергійна й здібна людина стає на шлях розбою.
Наскрізним образом роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є образ Чіпки Вареника. При всій індивідуальній своєрідності, винятковості це один із найтиповіших образів української дожовтневої літератури. У його створенні найповніше розкрився величезний літературний талант Панаса Мирного. Кожен епізод життя Чіпки, рисочка характеру, портретний штрих допомагають краще уявити цього сильного, розумного й талановитого чоловіка, який міг би принести багато користі людям, а силою соціальних обставин став розбійником-каторжником. Такий Чіпка Варениченко. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Більше ображали: батько покинув, землю відібрали, вигнали із земства, навіть мати в дитинстві лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Тому ще з дитинства Чіпка прагнув помсти. Спочатку були горобці, потім багатій Бородай, який побив за непослух, потім пан, який привласнював плоди селянської праці. Раз ставши на шлях злодійства, розбою, пияцтва, Чіпка вже не зміг від нього відмовитись.
Були в його житті й світлі моменти — знайомство й одруження з Галею, господарювання на землі, вибори в земські гласні. Дружина й мати своєю любов'ю деякий час утримували Чіпку від темних справ. Але нові несправедливості та лихі друзі підштовхнули його до остаточного падіння, кривавого розбійництва. Хоч Нечипора називали стихійним бунтарем, борцем за соціальну справедливість, але нічим не можна виправдати його злочину, коли він убив сторожа, вирізав разом зі своїми співучасниками мирну сім'ю хуторян. Такий життєвий вибір зробили свого часу й батько Галі Максим та його дружина Явдоха. Іншими шляхами пішли Грицько, Христя, Галя. Грицько, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Галя, дружина Чіпки, була «розбишацькою дочкою». Але вона ненавиділа крадене багатство, засуджувала батьків, відмовляла від злодійства Чіпку.
Таким чином, внутрішня масштабність роману, його проникливий психологізм, філософічність дають підстави твердити про появу в українській прозі нового типу епічного полотна, відмінного багатьма жанровими якостями від зразків, створених не тільки раніше, а й одночасно з ним.
У романі «Повія» автор майстерно розташовує художній матеріал. Порівняно з романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» цей роман має досконалішу, простішу і стрункішу сюжетно-композиційну будову. У творі в хронологічній послідовності розвиваються події, відповідно змінюються характери героїв.
Твір складається з 4 частин. Перші дві частини («У селі» і «У городі») мають по 8 розділів. Третя («Сторч головою») має 10 розділів, і остання («По всіх усюдах») — 15 розділів. Роман писався протягом 40 років, уперше надрукований у 1883 р. в альманасі «Рада» М. Старицького. Остаточно завершений у 1900 р.
«Повія» — один з найвизначніших творів української класичної прози. Панас Мирний вважав його вершинним у своєму доробку. Письменник малює життя села й міста після реформи 1861 року, правдиво показує класове розшарування селянства й безправне становище трудящих, у гостросатиричному плані зображує дворянство, міську й сільську буржуазію, розкриває їхню антинародну суть.
Роман «Повія» — соціально-психологічний твір. Соціальне дослідження дійсності поєднується тут з психологічним аналізом поведінки персонажів. Щоб глибше розкрити психологію героїв, письменник вводить портрет, пейзаж, ліричний відступ.
Тему і план роману «Повія» класик визначив так: «...головна ідея моєї праці — виставити пролетаріатку, в минулому просту селянську дівчину, показати її побут в селі (І ч.), в місті (II ч.), на слизькому шляху (III ч.), попідтинню (IV ч.)». Ми визначимо тему так: моральне падіння і трагічна доля селянської дівчини-наймички в умовах буржуазного суспільства другої половини XIX століття. Панас Мирний своє головне завдання бачить у тому, щоб показати неймовірно тяжку долю жінки, розкрити деградацію суспільної системи, яка постійно глумиться над трудящою людиною і штовхає її на слизький шлях.