Українська література - статті та реферати

Проблематика прози І. Франка («Борислав сміється», «Перехресні стежки», «Boa constrictor»)

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Проза Івана Франка — великий прозаїк, що оспівував перші класові битви робітників на західноукраїнських землях. Проза Франка багатогранна. В ній можна виділити такі основні тематичні цикли: бориславські повісті та оповідання, твори з життя села, тюремні оповідання, дитячі оповідання і казки, оповідання і повіті з життя інтелігенції тощо. Проза Франка проста, красива, ясна. Вона широка своїми темами, сюжетами, мотивами, настроями. У Франка люди діляться на два табори: покривджені і кривдники. Бориславський цикл творів письменника — правдива епопея життя і боротьби робітничого класу західноукраїнських земель 70-80х років минулого сторіччя. У творах з селянською тематикою: оповіданнях, повісті «Великий шум» він показав не лише страждання селянина, а й його протест проти існуючого ладу. Одним із кращих творів про село є оповідання «Ліси і пасовиська». В його основу покладений типовий на той час конфлікт між безправним селянством і поміщиком-гнобителем. Після скасування панщини1848 року в Галичині економічне становище трудящого селянства не поліпшилось. Величезний викуп за землю, непосильні податки розорювали його. Поміщики спритно використовували затурканість, темноту селянства. Особливо були поширені явища обмана під час загальнодержавного перепису. Один з таких епізодів і послужив основою сюжету оповідання «Ліса і пасовиська», що розповідає, як підступом поміщик присвоїв собі ліси і пасовиська селян.

Проза І. Франка є найвищим досягненням у літературі XIX століття, бо в ній автор торкнувся зовсім нових тем, яких ще не було у творах попередників. Як відомо, майже всі повісті і романи українських письменників розповідали про життя селянства, з більшою або меншою повнотою розкривали його біди й радощі, мрії та сподівання. І. Франко теж писав про мешканців галицького села, але він першим звернув увагу на новий клас, народжений після скасування кріпацтва, — пролетаріат. У Галичині, на Батьківщині письменника, перехід до капіталістичних відносин стався раніше, ніж у Росії, — після революції 1848 року. У 70—80 роки робітничий рух на заході вже почав формуватися, і цілком природно, що І. Франко не міг обминути цієї теми, якій присвячена повість «Борислав сміється».

Борислав — це невеличке містечко, де було знайдено нафту й побудовано перші промислові підприємства. Сюди кидає доля головного героя — Бенедя Синицю, разом з яким читач знайомиться з умовами життя і праці ріпників. Це й становить перший важливий мотив твору. Капіталізм несе з собою жорстоку експлуатацію, злиденне існування робітників, моральне виродження багатьох із І них, хто не зумів протистояти бездушним законам гонитви за наживою.

Страшні картини безправ'я постають із розповідей побратимів. Капіталісти обкрадають, зневажають ріпників, доводячи їх до відчаю, який, у свою чергу, штовхає ображених на злочинний шлях.

Так, до кривавої помсти вдається Прийдеволя, чия кохана стала жертвою підприємців-розпусників. Виношують плани розправи з капіталістами брати Басараби. Тобто протест проти експлуатації вже назріває, але ж це ще не той робітничий рух, який міг би довести до перемоги.

Другий мотив у повісті пов'язаний з прагненнями Бенедя Синиці внести у стихійні дії робітників елементи організованості, цілеспрямованості. Він намагається переконати побратимів у перевазі чесної боротьби за свої права, але без сліпої помсти. Бенедьо готує страйк ріпників, організовує касу взаємодопомоги, яка б дала можливість робітникам вижити, якщо протест затягнеться.

У творі є кілька епізодів, де згуртовані пролетарі постають потужною силою — «бурею», з якою підприємці просто не можуть не врахуватися. На жаль, ні Леон Гаммершляг, ні Герман Гольдкремер не зрозуміли серйозності намірів своїх робітників. Касу було викрадено, страйк зірвано, — отже, чесний і відкритий план Бенедя провалився. Басараби переконалися у своїй правоті: боронити права гноблених можна лише кривавими методами. Досить невтішний висновок. Мені здається, що й сам Франко був засмучений розвитком подій у творі. Можливо, цим пояснюється той факт, що повість залишилася без закінчення. Письменник-гуманіст не хотів миритися з жорстокістю можливої революції і відмовився від її змалювання. А сюжет повісті «Борислав сміється» неухильно наближався до повстання. Історія це підтвердила. Можна лише дивуватися вмінню Франка зазирнути у майбутнє. На перших етапах розвитку капіталізму — дикої гонитви за наживою — він відчув непримиренність двох класів, побачив глибоку прірву між ними. Щоб подолати її, обом потрібні розум, терплячість, взаєморозуміння і справедливість. Так, може, повість «Борислав сміється» була певною пересторогою щодо майбутнього кровопролиття? До неї треба було прислухатися представникам панівних верств і керівникам робітничого руху.

Еволюцiя почуття, авторське ставлення до проблеми. Провiдною темою повiстi I. Франка «Перехреснi стежки» є тема кохання молодого адвоката Євгенiя Рафаловича й РеAiни Твардовськоï. Рафалович приïздить у справах в галицьке повiтове мiсто, як ми читаємо на початку твору. У цьому мiстi вiн знайомиться зi Стальським, дружиною якого є РеAiна, - юнацька любов адвоката. Розв'язкою сюжетноï лiнiï є те, що автор подає далi iсторiю любовi людей, котрi бачились востаннє 10 рокiв тому.

Євгенiй познайомився з РеAiною на академiчному балу, на той час вiн був третьокурсником-юристом у Львiвському унiверситетi. Пiзнiше вiн випадково побачив РеAiну на вулицi й усвiдомлює, «що вона перестає бути для нього предметом естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхiдним до життя, як сонце, як тепло, як повiтря». Згодом Євгенiй почне брати уроки музики в тiєï ж учительки, в якоï вчиться РеAiна. Закоханий юнак робитиме все, аби лише бачити ïï. При зустрiчi вiч-на-вiч Євгенiй вiдчуває «розкiшний перестрах», котрий знесилив його, спаралiзував усi думки, всю волю, всi бажання. Вiн сидiв, не бажаючи, не чуючи, не хотячи нiчого... Далi ми дiзнаємось, що потiм Рафалович вибiгає з дому вчительки музики, блукає вулицями, пропускає (чого з ним нiколи ще не бувало) лекцiï, «формально уникає» РеAiни. Молодий студент безтямно закохався, вiн вiдчув себе найщасливiшою людиною у свiтi. «У Євгенiя широко дихали груди, блищали очi, в головi фуркотiли дикi, смiлi та енергiйнi думки», вiн вiдчуває себе неначе в раю.

Перепоною кохання стало те, що РеAiну насильно вiддає замiж ïï Тiтка, на утриманнi якоï перебувала дiвчина. Предмет кохання Євгенiя переïздить на постiйне проживання в провiнцiю.

Тепер, через 10 рокiв, Рафалович бачить iншу РеAiну. Спокiй на ïï обличчi надавав ïï «виразу якоïсь тупостi й байдужостi». Сама РеAiна каже адвокату в мiському саду: «...пора наших любощiв минула i нiяка сила не верне ïï».

Рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була РеAiна. Кохання завершується трагiчно: РеAiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а сама тоне в рiчцi.

Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.

Огромным достижением Ивана Франко является его трагедия - Boa Constrictor-. Богатство - приманка или необходимость - в повести «Боа констриктор» И.Франко проводится исследование на примере жизни Германа Гольдкремера, вырасшего из сироты в Боа костриктора — капиталиста, который жизнь прожил зря и понявшего свой жизненный крах

Герман Гольдкремер встал нынче очень злой. Он все такой, несколько раз ему лучаеться ночевать в Бориславе. А случается то еженедельно раз, в пятницу, когда приезжал сюда из Дрогобыча осмотреть работу и выплатить рипникам. Герман Гольдкремер, хоть у него доходит до миллиона, никогда не доверит чужим глазам надзора ни чужим рукам выплаты. У него в Дрогобыче своя камениця, порядочный, новая, ясна, - сказать не жаль. А тут приходится ему ночевать в деревянном домике, среди магазинов, завален бочками кипьячкы и огромными глыбами воска. Правда, тот домик, поставленный его счет, все-таки найпорядниший и лучшее положений на весь Борислав, - но опять напрасно вещь ривняты его к дрогобицьких домов. Хоть стены белые и окна ясны, и вид вокруг грустное, понурий, плохой: купи Хворост, груды глины, грязные магазины и еще грязнее жилья человеческие. Ни свежей зелени, ни вида усмихненого не увидишь. Воздух удушливий, загуслый от нефтяного сопуху; у Германа от него за каждым разом голова крутится, словно от дурости.

Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882 р.). У них уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості.