Українська література - статті та реферати

Жіноча доля у творчості О. Кобилянської («Людина», «Царівна»)

Iдеал О. Кобилянської - жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними запитами i прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської - любляче i нiжне, здатне на великi почуття.

Саме таких, вiдважних i прекрасних жiнок, якi борються за свою гiднiсть i незалежнiсть, змальовує письменниця у повiстях «Людина» (1892) i «Царiвна» (1895).

Олена Ляуфлер, головна героїня повiстi «Людина», - особистiсть сильна, горда, цiльна. У неї тонке розумiння мистецтва, iнтереси її рiзнобiчнi. Її не влаштовує буденне жiноче щастя, i вона прагне стати поряд з чоловiками у суспiльному поступi, захоплюючись новими iдеями. Щоб врятувати родину вiд важких бiдувань, дiвчина повинна вийти замiж за лiсника. Та вона з гiднiстю ставиться до цього насильства над собою, зберiгаючи внутрiшню волю. Оленину душу розривають почуття, якi вона ховає за гiркою iронiєю, їхнє протиборство. Впевнена, що жодного читача образ цiєї героїнi не залишить байдужим. Недарма Кобилянська змiнила першу назву твору «Вона вийшла замiж» на бiльш влучну - «Людина».

На вiдмiну вiд Олени Ляуфлер, Наталка Веркович з повiстi «Царiвна» дiйсно стала царiвною своєї долi. Мене захопив її внутрiшнiй свiт, що розкривається через роздуми героїнi, своїми свiтлими мрiями, романтичнiстю i чистими сподiваннями: «В моїй душi повно мрiй, багато образiв, барв...» - зiзнається вона. Кривда й упереджене ставлення не в змозi зламати духовну мiць Наталки, бо в нiй переплелись рiшучiсть з терплячiстю, сила розуму з нiжнiстю серця. I нехай Наталка ще не бачить виразно свого мiсця на громадськiй дорозi, але вона прагне знайти собi справу, корисну для людей i батькiвщини: «Я вiрю в це, як вiрю в силу волi, i я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня...» - говорить Наталка. «Полуднє» - так вона назвала своє особисте щастя, що настало в життi дiвчини, - «воно настане i для нашого народу, правда ж?» - неначе до мене звертається Царiвна.

Твори цього циклу, зокрема повісті «Людина» і «Царівна», виникли значною мірою під впливом ідей феміністичного руху, що ставив своїм завданням розкріпостити жінку, зрівняти її в правах з чоловіком, відкрити перед нею можливість культурно розвиватися. Щоправда, прихильники феміністичного руху прагнули осягнути поставлену перед собою мету в рамках існуючого ладу, без його кардинальної зміни, на відміну од соціалістів, що пов'язували здійснення цих та інших завдань з ідеями революційного перетворення суспільства. Саме тому феміністичний рух, зокрема на українському грунті, мав обмежений характер, не зачіпав, власне, основ капіталістичного ладу. Проте він мав прогресивне значення, оскільки ставив наболілі питання соціального і морально-етичного становища жінки, спонукав задуматися над ними, дав могутній поштовх для їхнього висвітлення в публіцистиці, художній літературі (І. Франко, М. Пав-лик, Н. Кобринська, Уляна Кравченко, О. Кобилянська, Є. Ярошинська та ін.).

Повість «Людина» з'явилася саме на нуртуючій хвилі жіночого питання, яке будило сумління багатьох видатних письменників. В оповіданні «Вона вийшла заміж», з якого постала повість, О. Кобилянська наголошує на нових віяннях часу навіть серед затхлої атмосфери провінційних містечок, у міщанських родинах.

Та, зрештою, вона не може встояти перед наступами заскорузлості, обивательщини, перед ударами долі й мусить, всупереч своїм високим пориванням, піти традиційним шляхом: вийти заміж за нелюбого чоловіка. Вирісши з оповідання, хоч загалом і реалістичного, але, за висловом І. Франка, написаного в дусі сентиментально-солодкавої прози Марліт, повість «Людина» була дальшим кроком письменниці у пізнанні й осмисленні життя, зокрема психології жінки.

Героїня «Людини» Олена Ляуфлер в першому варіанті твору прагне тільки вийти заміж, тобто зазнати особистого щастя. Та сама Олена Ляуфлер в останньому варіанті «Людини» — це вже жінка широких поглядів, яка домагається права бути саме людиною. Це не просто історія жіночого серця, а твір, в якому йдеться про становище жінки в буржуазному суспільстві, про причини, що морально калічать її, топчуть найблагородніші поривання. Образ Олени — героїчний, але і не позбавлений трагічних рис. Цей героїзм виявляється в прагненні протистояти згубному впливові обивательщини, сірої буденщини, в намаганні зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини. Трагізм Олени в тому, що під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця вистояти і в нерівній боротьбі духовно надломлюється. Щоб порятувати батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно вбогу і чужу їй людину.

За ідейним спрямуванням «Царівна» продовжує і розвиває далі тему ранньої повісті О. Кобилянської «Людина», але дає ширшу панораму життя інтелігенції, виразніше розкриває її громадянські ідеали, ідейні пошуки. Героїня «Людини» Олена Ляуфлер у своїх мріях і пориваннях не виходить за рамки особистих інтересів і зрештою зазнає життєвого краху; Наталка Верковичівна з «Царівни» — натура більш вольова й цілеспрямована, з яснішими суспільними ідеалами — досягає мети, знаходить своє місце в житті, усвідомлює кровний зв'язок з народом, з боротьбою за його кращу долю. О. Кобилянська трактувала створений нею образ як «новітній тип» жінки мислячої, що виразно відрізняється, на думку авторки, від жіночих образів, змальованих у рожево-сентиментальних барвах ліберально-буржуазними письменниками. «Наталка ж думає вже над собою і другими,— підкреслює письменниця,— видить, що праця надає чоловікові смисл в житті». Ці акценти допомагають глибше проникнути в ідейний задум повісті, яка стала помітним твором письменниці.

Повість «Людина» —Головна героїня повісті — Олена Ляуфлер. Назва твору «Людина» є лейтмотивом усіх зображених подій її життя, символізує духовну силу і високі моральні якості героїні. Олена, дочка урядовця з невеликого буковинського містечка, вирізняється серед інших дівчат-ровесниць: вона цікавиться наукою, суспільними питаннями, висловлюється в оборону рівноправності жінки в освіті і це викликає нерозуміння й осуд серед місцевої інтелігенції. Однодумцем Олени стає лише студент-медик Стефан Лієвич. Їх світоглядна спільність трагічно обривається смертю Лієвича від тифу. Тільки загроза розорення сім’ї спонукає Олену взяти шлюб із обмеженим, хоч і добропорядним лісничим Фельсом. У цьому вчинку виявлено принцип свідомого життєвого вибору — заради родини. Повість відзначається різноманітністю засобів психологічної характеристики головної героїні. Значну художню роль відіграють емоційно забарвлені діалоги, відтворення роздумів, переживань у невласне прямій мові, а також виразні деталі поведінки, вчинків героїні, що виявляють її душевний стан.

Тему духовного визволення жінки продовжує психологічна повість «Царівна». Як і в повісті «Людина», назва твору символічна. Головна героїня Наталка Веркович досягає мети, втілює в життя свою мрію про свободу і творчість, стає «царівною» своєї долі. Невдалі спроби опублікувати перший літературний твір стали для неї присудом нездатності для творчої праці, без якого вона не мислила свого життя. І героїня опиняється на межі самогубства. Але віра у власні сили, велике бажання творити перемагають. У творі визначальними є не події, рух сюжету, а розкриття духовного світу персонажів, передусім головної героїні, від імені якої ведеться розповідь у творі. Не випадково одна з редакцій повісті мала назву «Без подій». Форма щоденникових записів героїні увиразнює психологічно-особистісну спрямованість повісті. Важливу образотворчу роль у творі відіграє виражальна функція природи, що здебільшого через емоційне сприйняття становить психологічну паралель до душевного стану персонажа. Виражальний характер пейзажу повісті підсилюють засоби імпресіоністичної поетики: нюансування кольору, освітлення, динамізм пейзажного малюнку, мінливість зорових і слухових образів. Повість примітна увагою до багатьох питань світогляду, культури, громадського життя. Тут присутній європейський філософський, культурно-мистецький контекст — ідей Ніцше, творів Гейне, Лессінга, українських народних пісень (інтертекстуальні зв’язки).