Українська література - статті та реферати

Модернізм в українській літературі кінця XIX — початку ХХ ст. (І. Франко, Леся Українка, О. Кобилянська, М. Коцюбинський та ін.)

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Ранній модернізм виходив із заперечення основних принципів та вартостей реалізму ХІХ ст. [8]. Модернізм — рух у філософії, мистецтві, суспільній думці останніх десятиліть ХІХ ст. — І половини ХХ ст., який попри різноманітність і взаємну суперечливість своїх напрямів характеризується тією чи іншою формою неприйняття позитивістської дійсності і через оновлення ідей, образів, засобів прагне творити іншу, паралельну естетичну ірреальну дійсність. Основна проблема модернізму — ставлення до попередніх здобутків мистецької практики. Риси мистецького світобачення — проблема між душевним станом і зовнішнім буттям, суспільно-настроєва атмосфера декадансу (з фр. «занепад»), яка позначила собою період саморуйнації певної культурної епохи (позитивізму). Передумови та чинники виникнення модернізму — індустріалізація суспільства, урбанізація, криза релігійно-церковної свідомості, формування нових соціальних класів [7].

Риси модернізму: а) експериментаторство; б) антиреалістична спрямованість; в) елітарність; г) створення нової дійсності. Художні прийоми літератури модернізму: 1) «потік свідомості», 2) монтаж — поєднання різнорідних тем, фрагментів, образів; 3) перетворення реальних явищ, подій на абстрактні форми, що не відображають дійсності

Неоромантизм — стильова хвиля модернізму як спроба подолати протистояння між ідеалом та дійсністю в художньому зображенні

Риси модерністичної поетики у творчості письменників першої половини ХХ ст.

Це час панування в українській літературі жанрів новели та повісті. Аналогії між образотворчим мистецтвом і музикою умовні, але в творчості прозаїків розглядуваного періоду звернення до суміжних мистецтв виразне. Чимало новел мають музичні назви. Вплив музики на літературу полягав в загальній тенденції до ліризації, інтимізації, емоційної наснаженості прози, у застосуванні окремих принципів музичної композиції, для якої характерні своєрідні повтори, лейтмотивні образи, у змалюванні вражень від музики, використанні музичних образів. Виникає термін «музична новела». До музичних новел, зокрема, можна віднести «Вальс меланхолійний», «Голосні струни» Лесі Українки. До «симфонічних жанрів» умовно можна віднести «Битву» О. Кобилянської та «Fata morgana» М. Коцюбинського.

Певної еволюції зазнає і повість. Стаючи дедалі більш психологічною, вона видозмінює свою структуру. Раніше сюжет її був заснований на низці подій, тепер він стає більш внутрішнім, відбиваючи думки і почуття героя. Викладовою формою стає щоденник («Царівна» О. Кобилянської), епічний опис чергується з внутрішніми монологами чи масовими сценами. Еволюцію повісті добре можна простежити на творах М. Коцюбинського. Його ранні повісті — «На віру», «Дорогою ціною» — виразно фабульні. Пізніші повісті нелегко переказати, бо епічний, розповідний елемент у них займає небагато місця. Ці твори зрілого майстра мають новелістичну чи фрагментарну композицію, часто становлять собою монтаж настроєвих кадрів. Оминаючи все неістотне, концентруючись на найхарактерніших, визначальних моментах, письменник мав змогу до більшого охоплення явищ дійсності. Ці твори виходять за рамки повісті, вони стають великими панорамами. Виробляється відповідний цим новаторським пошукам стиль ущільненого письма. Лаконізмові сприяє вся система письма. Посилюється вага художньої деталі.

Творчість О. Кобилянської (1863 — 1942) є найяскравішою моделлю українського модернізму. Вона виявила основні художні тенденції української прози рубежу століть: 1) тематичне розширення прози (твори з життя середнього класу), 2) психологізація прози, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній, 3) проза, що обстоювала нові ідеї емансипації та фемінізму, 4) жанрове розширення прози як шлях її реанімації: етюди, образки, фантазії, поезії в прозі. Світоглядно-естетичний розвиток прози письменниці від неоромантизму до символізму та експресіонізму засвідчили складний синтез різних літературних течій — в цілому характерну рису усієї української літератури кін ХІХ — початку ХХ ст. [5, с. 2].

У власній творчості О. Кобилянська розгорнула основні психоідеологічні моделі, такі як естетизм, індивідуалізм, міфологізм, фемінізм. Особливості неоромантичного стилю у повісті «Людина» О. Кобилянської: 1) тема жіночої емансипації, 2) ідея краси сильної особистості, 3) проблематика (проблема вільного життєвого вибору, рівноправності жінки в суспільстві), 4) образ Олени — неоромантичний ідеал сильної, незалежної, аристократичної духом особистості [9, с. 18 — 19].

Основні риси новаторства в драматургії Лесі Українки: 1) абстрагування від тематики свого часу при збереженні сучасної проблематики, що надає п’єсам Лесі Українки неперехідної актуальності в різні епохи: 2) багатоплановість, поліфонія конфліктів; 3) драматична напруженість дії, створена за допомогою дискусії, діалогу, у якому зіткненні почуття та думки персонажів; 4) провідний образ — образ жінки; 5) тяжіння до метафоричності художнього зображення [1, с. 11 — 12].

Імпресіонізм творчості Михайла Коцюбинського.

Імпресіоністична поетика М. Коцюбинського визначила синтетичний характер його прози. Використання прийомів живопису, музики, по суті, випередило багато здобутків кіномистецтва. Функція кольору, світлотіні, мікро образів природи, симфонізм, поліфонія, ракурс, монтаж стали важливими складовими естетизму прози письменника. Імпресіоністична композиція і внутрішній сюжет зумовили особливий сугестивний ефект його творів [10, с. 40].

Імпресіонізм — мистецько-літературна течія, що сформувалася й найяскравіше виявила себе у французькому живописі 70-х років ХІХ ст.

Замість традиційного подієвого сюжету письменник вдається до сюжету внутрішнього, який становлять зіткнення різних переживань. Символічні образи й ускладнена метафорика надають твору жанрових ознак поезії в прозі. Образи квітів, рослин, птахів, тварин — це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя [10].

Піднесення визвольного руху в країні з кінця XIX — початку XX століття посилило увагу українських письменників до важливих соціальних проблем. Коцюбинський уже в першій частині повісті «Fata morgana» (1903 p.) змалював селянський рух 1901-1903 pp., а Леся Українка в поезії «Напис в руїні» закликала до знищення царизму.

У цей період бурхливого розвитку набуває українська публіцистика і літературознавство. Найвиразнішим прикладом цьому є публіцистична та художня творчість Лесі Українки, Коцюбинського, Франка. У цей же час з'являються перші твори Кобилянської, Стефаника, Мартовича, Черемшини, у яких відображено соціальне і національне гноблення західноукраїнського населення.

В роки Першої світової війни українська література опинилася в тяжкому становищі внаслідок посилення реакції та утисків цензури. Після смерті Коцюбинського, Лесі Українки, Франка, Тесленка, Мартовича продовжували виступати Васильченко, Стефаник, Черемшина, Кобилянська, Маковей з творами, спрямованими проти імперіалістичної війни.

Визначні західноукраїнські письменники в наступні роки їх літературної діяльності відобразили в своїх творах тяжке життя селянства в умовах окупації Галичини панською Польщею, а Північної Буковини —боярською Румунією. Разом з поневоленим народом вони мріяли про возз'єднання всіх українських земель.

Оскільки українська література кінця XIX — початку XX століття — явище загальноєвропейського типу, вона відбила в собі процес змін художнього мислення, методів, стилів. У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи класичного реалізму.

Сучасні дослідники трактують розвиток літератури кінця XIX — початку XX століття або як продовження критичного (класичного) реалізму, або як початок модернізму. Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний, який у 1901 р. опублікував у «Літературно-науковому віснику» відкритий лист до українських письменників, у якому закликав писати по-новому, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань.

Водночас інші молоді автори (представники групи «Молода муза») звинувачували представників старшого покоління літераторів у спричиненні літературної кризи. Вони намагалися відмежуватися від суспільно-патріотичних мотивів у літературі, зображуючи тільки художню красу.

І. Франко не сприйняв естетичних засад модернізму, бо вважав, що оновлення не можна досягти шляхом заперечення попередніх здобутків. І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка та інші прагнули у своїй творчості поєднати кращі традиції вітчизняної літератури з новими віяннями західноєвропейської літератури.

Оскільки модерністи віддавали перевагу естетичним, художнім вартостям, а не потребам служіння народу, то ні І. Франка, ні Лесю Українку, ні В. Стефаника, ні М. Коцюбинського не можна назвати модерністами. Вони ніколи не стояли осторонь національних і соціальних питань і разом з тим, свідомо чи несвідомо, рівнялися на кращі зразки західноєвропейського мистецтва.

Таким чином, література 90-х років XIX століття і перших десятиліть XX століття не була прямим продовженням методу критичного реалізму, бо її теми, стиль, форма зображення дійсності були вже іншими. Отже, на межі століть з'явилася нова неповторна й оригінальна література, яка відкривала собою новий художній метод, що поєднав у собі традиції і новаторство, критичний реалізм і модернізм.