Українська література - статті та реферати

Мала проза В. Винниченка («Федько-халамидник», «Солдатики», «Кумедія з Костем», «Суд»)

Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир

Рання проза В. Винниченка суттєво розширила тематику української літератури, показавши різні верстви суспільства. Ці та інші твори викликали схвальні відгуки І. Франка, Лесі Українки, С. Єфремова, М. Коцюбинського та ін. Загалом В. Винниченко написав близько ста творів малої прози, зокрема такі новели як «Суд», «Боротьба», «Честь», «Студент», «Солдатики», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Хто ворог?», «Раб краси», «Глум», ««Уміркований» та «щирий»«, «Таємна пригода», «Талісман» тощо. Для новелістики В. Винниченка характерний жанр соціально-психологічного оповідання з динамічною фабулою, в основі якої лежить якась пригода, часто сповнена таємниць. Важливу роль у структурі сюжету відіграє випадок, який забезпечує динаміку дії. Зазвичай письменник ставить героя в екстремальну ситуацію вибору, показуючи парадоксальність та непередбачуваність людської поведінки, коли протягом невеличкого епізоду персонажі зазнають несподіваних метаморфоз.

З любов’ю, на повну силу свого таланту писав про дітей, про їхні чисті й високі мрії, добрі порухи серця і Володимира Винниченка. Збірка «Намисто» увібрала в себе всі найкращі досягнення Винниченкової творчості і може вважатися однією з вершин майстерності письменника. Вона проникнута світлим гуманістичним пафосом, оптимістичною вірою в маленьку людину, вирішена в піднесеному романтичному дусі. Тут немає мотивів розчарованості в людях, як це ми помічаємо в його інших творах, де вони викликали зображення потворних, хворобливих явищ і характерів у творчості письменника, за що його неодноразово критикували.

У Винниченковій творчості з’являються нові герої — діти міських робітників, купців, панів, дрібних орендарів. Вони зображені у складних і багатоманітних, часом суперечливих стосунках як між собою, так і з дорослими. Так само як і палка любов байстрюка Кості до свого батька — поміщика з оповідання «Кумедія з Костем». Володимир Винниченко намагався зобразити якраз незвичні, нетипові, хоча цілком реальні факти, що так характерно для романтизму; сильні почуття й переживання, складні і драматичні ситуації, в які потрапляють юні герої. У нього немає довгих описів, докладної біографії персонажів, надмірної деталізації їхньої зовнішності, одягу, побуту. Письменник вихоплює якийсь промовистий епізод, миттєве враження про життя героїв, наголошуючи, що це лише частковість, мить із життя, передаючи його динамізм, мінливість.

Характерною особливістю Винниченкових творів є те, що персонажі у нього з’являються уже сформованими, а характер їх вимальовується поступово, проявляється в поведінці, рішеннях, вчинках. Слід відзначити, що переважає не пряма авторська оцінка та аналіз, а враження самих героїв, їх спостереження.

«Федько-халамитник» Зовнішність і навіть вчинки не завжди можуть показати справжню душу людини. Федько багато клопоту завдавав своїм батькам, бешкетував аж занадто, але при цьому був чесним, сміливим, товаришів не видавав. Через свою гуманність він втратив життя, бо пожалів незвичного до покарань Толю.

Толя — тихий, смирний, делікатний на вигляд хлопчик — насправді був заздрісним, пихатим, черствим і підлим. Він обмовив перед батьками Федька, який урятував йому життя, і навіть забрав Федькового чижика, хоч програв суперечку.

«Солдатики» Усе село вийшло на вигін та виглядає, чи не йдуть солдати. Налякані жінки раз у раз починають плакати, але їх заспокоює Явтух. Він впевнений, що солдати не будуть стріляти у них.

За кілька днів до цього село було спокійне, хоча люди вмирали з голоду і не мали вже сил працювати на свого пана. Однак невдоволення було якесь невизначене.

Але одного разу хтось розкидав під хатами листівки, де писалося про голод серед селян, зажерливість панів та царя, про те, що треба відібрати у пана своє добро.

Прочитав таку листівку і тихий та непримітний Явтух. Він добре задумався над прочитаним, а через деякий час староста скликав все село на збори. Виступав перед людьми не староста, а Явтух. Він говорив про народне горе, пояснював, що їм треба виступити проти пана. Треба піднімати також інші села.

Люди на підводах рушили до панського двору. Сам пан утік, а вони розділили панське добро та спокійно поїхали додому. Цього вечора вони вперше повечеряли по-людськи. Весело горіли вогники у селянських хатах.

Наступного ж ранку селом пронеслася звістка, що пан повернувся та закликав у село солдатів. І от тепер всі люди стоять на вигоні в страшному чеканні неминучої кари.

Нарешті показалися озброєні солдати. Коли вони наблизилися до селян, офіцер почав вимагати, щоб люди негайно повернулися додому та чекали виклику. Селяни не рушили з місця. Наперед вийшов Явтух і заговорив до солдатів, пояснюючи, що вони нікого не грабували, взяли тільки зароблене своїми руками, бо вмирали з голоду. Він звернувся до солдатів, таких же, як він, селянських дітей з проханням пожаліти своїх батьків.

Офіцер дав команду стріляти, але солдати не виконали її. Тоді він підскочив до Явтуха й зарубав його. В той же момент з натовпу вихопився з палкою Микола і вбив офіцера.

Солдати не стали стріляти. Погомонівши з селянами, вони рушили назад. Селяни теж повернулися в село. Обидві групи несли своїх мертвих командирів.

«Суд» До земського начальника Михайла Денисовича Самоцвіта приїжджає сусідський панок Дуринда. Щоправда, він називає себе Дуриндою та розмовляє російською. Але Самоцвіт підкреслює, що він прибічник старих звичаїв, хохол, та що Дуринда — звичайне українське прізвище. Панок ніяковіє від таких слів.

Дуринда приїхав до сусіда попросити жатку. Самоцвіт нею не користується, бо його робітники справно жнуть та косять, не бунтують, як сусідські.

Михайло Денисович любить поговорити про політику. Зокрема він аналізує дурість останніх наказів: треба пояснити селянам, що не треба слухати неблагонадійних. Але, сміється земський, тоді доведеться пояснити, хто ж такі «неблагонадійні», отже, привернути людей на їхній бік.

Самоцвіт розповідає, що якийсь начальник, караючи селян за читання листівок, сам їм прочитав зміст цих папірців, змусивши задуматися над правдою сказаних у них слів.

Таким чином, подібні заходи тільки ще більше бунтують селян. От у нього, говорить Самоцвіт, зовсім не так. Він діє старими методами — зразу б’є «морду». Тому селяни його слухають. А ще він лякає їх міським судом, куди вони не хочуть потрапляти.

От зараз до нього має прийти селянин Крутоноженко, і він запрошує Дуринду подивитися на суд.

На подвір’я заходить високий рудий чоловік. Але його звуть не Никонор, як думав земський, а Никифор. Та все одно. Ось тільки селянин починає говорити щось незрозуміле, згадуючи про якусь горілку. Однак він визнає себе винним, тому Самоцвіт б’є його двічі по обличчю. Коли ж у чоловіка пішла носом кров, пан трохи знітився.

На подвір’я заходить ціла юрба. Один з чоловіків дуже схожий на Никифора. Це і є той самий Никонор, якого мали скарати. Він розповсюджував листівки. Брати незадоволені розправою Самоцвіта, вимагають справедливості. Крім того, селяни заявляють, що не згодні більше працювати за безцінь.

Тепер Самоцвіт сам змушений випускати на поле жатку, він відмовляє сусідові, а братів везе до міста на суд.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.