Українська література - статті та реферати

Проблематика драми «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка

Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир

Особливе місце серед драматичних творів Володимира Винниченка належить драмі на чотири дії «Чорна Пантера і Білий Медвідь», - творові, в якому порушуються проблеми мистецтва в його співвідношенні з життям.

У драмі «Чорна Пантера і Білий Медвідь» (1910 р.) суперечності роздирають душу художника Корнія Каневича. У конфлікт вступають його батьківські почуття - і почуття митця. Вся жахливість ситуації для Каневича в тому, що він мусить зробити вибір: або дитина, або його ж картина, яку дружина вимагає продати, щоб роздобути грошей для лікування хворого Лесика.

Герої твору — художник Корній Каневич (він же позначений як Білий Медвідь), його родина: дружина Рита — Чорна Пантера, мати, син Лесик і богемне оточення їх — «митці, їхні коханки й моделі», - як сказано у ремарці.

Каневич — митець, і митець талановитий. Однак цей талант ще не ствердив себе, не заявив про себе належним чином. Витвір мистецтва, який має показати світу його талант, ще не створений. Живе він разом із родиною в Парижі, де в ательє, готуючись до Осіннього Салону, Каневич і створює шедевр. Полотно представляє собою алюзію на вічний біблійний сюжет Мадонна з дитиною на руках, для цієї картини позує власна родина Каневича Рита з Лесиком.

Життя родини проходить досить богемно. В домі постійно звучать суперечки та богемні дискусії про мистецтво та роль митців у ньому (нота високодуховного). Ця ж височінь культурного інтелекту свідомо перебивається автором, який вкладає до вуст Рити тривожну новину, яку вона постійно повторює. Дитина захворіла, потрібні гроші на ліки, на курорт. І цих грошей жінка вимагає саме від батька, від митця, який весь поринений у думки про мистецтво.

За Корнія змагаються дві жінки — законна дружина Рита, вона ж Чорна Пантера, та Сніжинка, вільна жриця мистецтва. Кожна з жінок вимагає від Корнія жертви, одна — заради родини, інша — заради мистецтва. Корній же не хоче обирати, більшу частину часу він ухиляється від вибору. З одного боку, він любить дружину і сина, з іншого — відчуває себе митцем та не може перебороти мистецькі пристрасті, що киплять в ньому. Ці пристрасті митця Рита називає типовим егоїзмом і чим дальш ревнує його до його майбутнього шедевру [2:125].

Ревнощі Рити багато що пояснюють у її поведінці: і ультиматуми, що їх вона оголошує Корнієві, і нелюбов до Сніжинки, і навіть такий екстравагантний вчинок, як демонстративне полишення домівки, чоловіка й смертельно хворої дитини. Автор називає її Чорної Пантерою недарма, оскільки вона живе дикими почуттями, недаремно ж у ремарках автор коментує її вчинки й жести словами «дико» та жагуче. В цьому сенсі Сніжинка з її раціоналістичним поглядом на життя є цілковитою протилежністю Риті.

Рита хоче знати, що саме є отим більшим за сім'ю, і чує у відповідь: Творчість.

Конфлікт між подружжям загострюється і дедалі набирає ще більш потворних рис — у ньому боротьба самолюбства і воль, бажання кожного поставити себе, свою правоту вище — жорстка та нищівна війна, у вирі якої гине і дитина, і художній шедевр батька, і саме життя подружжя — все.

Злісно, егоїстично, потворно вони змагаються одне з одним навіть над трупом дитини, втрачаючи реальне відчуття того, що відбувається; Рита, щоб не роз’єдналося їх тріо («Ми троє — одно!») убиває в хвилину тяжкого душевного болю не тільки себе, а й його, більше того — знищує його картину.

Сніжинка виграє свою «дуель» з Чорною Пантерою. Те, що відбувається з Каневичами, підтверджує правоту її слів, звернених до Корнія: «Ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім'ї. Він - жрець» [8:323].

Рита знищує полотно ножем, п'єса на цьому завершується, а нам зрозуміло, що лад від того в Каневичів не запанує, що жага творчості обов'язково нагадає про себе в Корнієві, адже він - у її владі.

Винниченкова ідея чесності з собою, яка передбачає здатність усвідомлення особистістю суспільних стереотипів і відтак можливість вивільнення від них, є перш за все художньою ідеєю, далекою від часто приписуваної їй однозначності [4:126]. Ця ідея може бути як творчою, так і руйнівною. Об'єктивний зміст перших драм і романів письменника, в яких осмисленню цієї ідеї приділяється особлива увага, переконує, що ця за певних умов плідна ідея, ідея, що стимулює утвердження цінності особистості, не може слугувати абсолютною панацеєю у розв'язанні суспільних проблем. Згубність безоглядного підпорядкування індивіда будь-якій ідеї, руйнівність браку співвіднесення її з неосяжною дійсністю виразно розкривається в п'єсі