Українська література - статті та реферати

Зображення інтелігенції у драмах М. Куліша («Мина Мазайло»)

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Розчарування М. Куліша в «голубій мрії» посилювалося наростаючою гостротою національної проблеми. На зламі 20— 30-х рр. уже було зрозуміло, що політика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало войовничо-самовдоволеиим. У 1929 р. Куліш пише комедію «Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, є саме «Міщанство і українізація». Українізація, що велася з 1923 р., як рентгенівське проміння, висвітлила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове бути Україною.

Поспішає змінити своє «невдале» прізвище (на «благородне» російськеї службовець Мина Мазайло, в особі якого бачимо тип «колишнього українця», малороса за своєю суттю. Як мщно вкоренилося в ного психіці, що українське — то «третій сорт», що відмова від свого, українського є способом вирватися з «плебейського» стану. І страждає, мучиться чоловік, з усіх сил намагається пошвидше стати Мазєніним,—просто як Мартин Боруля з його ідеєю-фікс; будь-що мати дворянське звання.

Страждає Мина ще й тому, що його син Мокій вдарився в «українські фантазії», розкопав навіть, що хтось із його предків був Квачем,— а цього Мині терпіти вже зовсім несила.

Мокій спочатку зворушує своїм щирим і трохи кумедним за формою захопленням рідною мовою, Хвильовим, Тичиною, Довженковою Мовляв, навіщо взагалі якісь прізвища, нехай «кожний член великої всесвітньої трудової комуни замість прізвища матиме свого нумера»...

Переполох, який учинився в родині Мини Мазайла у зв'язку з тим, що Мокія відвідав, як каже його батько, «дур український», втягує у свій вир дедалі більше дискутантів. З'являється дядько Тарас з його категоричними судженнями. У 1918 р. він носив у Києві жовто-блакитний прапор, а тепер веде суперечки з Мокієм, який для нього—«радянський українець», і особливо—з Мотроною Розторгуевою, яка спеціально приїхала з Курська, щоб «урятувати» свого племінника Мокія від «українських фантазій».

Тьотя Матя з Курська змальована Кулішем блискуче: перед нами—живе втілення великодержавної пихи. Прикмети її українофобства (від зневажливо-зверхнього тону до демагогічної аргументації) так точно схоплені М. Кулішем, що й нині, слухаючи недоброзичливих до української незалежності людей, раз по раз упізнаєш у їхніх словах і манерах... синдром усе тієї ж Кулішевої тьоті Моті з Курська.