Українська література - статті та реферати

Лірика В. Сосюри («Так ніхто не кохав», «Любіть Україну», «Як я люблю тебе, мій краю вугляний»)

Всі публікації щодо:
Сосюра Володимир

Тема кохання займає одне з важливих місць у всій світовій літературі. Люди оспівували кохання завжди. Не обминув цю тему і щедро обдарований природою поет Володимир Сосюра. Своїми віршами В. Сосюра наповнює душу читача красою, радістю, щирістю.

Простота, замріяність автора, м'яка задушевність відбилися у його творах. Про свої інтимні почуття Сосюра завжди говори відверто, захоплено і задушевно, не приховуючи радощів, болю, суму. Все це робить ліричну поезію митця дуже близькою серцю людини.

У спогадах ліричного героя, яким і є сам автор, пропливають яскраві картини його юності. Перше кохання залишило глибокий слід у його душі, він усе б віддав, щоб повернути колишнє.

«Так ніхто не кохав...» — один з найкращих творів інтимної лірики В. Сосюри. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Його ліричний герой романтизує своє почуття. Йому здається, що воно єдине за всю історію людства:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

і земля убирається зрання...

Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у своїх творах і залишив нам у спадок свій солов'їний голос. Але він не просто любив Україну - він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і багнетом.

Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковника йде на фронт, щоб поєднати «з бомбами свій спів», служить в армійській газеті і пише, пише, пише...

Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами від бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш «Любіть Україну», у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю.

У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, й у годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і творити заради неї.

Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну з неопалимою купиною, «що горить - не згора». Любляче серце може віднайти образ Батьківщини «у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових...»

Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, «і все до загину», любити її завжди - «у труді, у коханні, в бою». І тоді вічно житиме Україна і вічним буде народ.

Вірш «Любіть Україну» із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті «Правда» виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у війську Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, словом, дружнім потиском руки, підтримували поета.

Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його.

Читаючи вірш «Любіть Україну», ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.

У кожної людини Батьківщина починається по-своєму. У Сосюри вона почалась з хати-хворостянки, «де шахти на горі щодня малюють зорі», з Донеччини... У своїх віршах поет оспівує батьківський край — «зоряний Донбас». Це видно з поезії «Як я люблю тебе, мій краю вугляний»:

Коли доводиться в краях твоїх бувати,

од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь...

Щоб сили для пісень джерельної набрати,

я серцем до землі донецької тулюсь...

Красу рідної Донеччини поет бачить у клекоті домен, у «гомоні сталі», у переклику заводських гудків, у музиці працею сповненого дня, і мальовничі краєвиди захоплюють поета.

Всі твори Сосюри про Донбас, важку працю його людей насичені теплими ліричними барвами. Вони пройняті глибокою любов'ю до «героїчних земляків», як казав поет, «що здобувають сонячний камінь». Оцінюючи ці твори, білоруський поет Петрусь Бровка відзначав: «Багато хто твердить, що життя заводів з їхнім незамовкаючим гуркотом машин, брязкотом ланцюгів тяжко оспівати, а в Сосюри, в його поезіях це знаходить досконале й органічне відображення. Читаючи вірші Володимира Сосюри про його улюблену Донеччину, про шахтарів, серед яких він ріс, про тяжку гірку працю, радієм, що вірші його про заводи і шахти також ліричні, як вірші, в яких він оспівує широкі простори рідної України». Тут черпав своє поетичне натхнення син шахтарського краю: у людей праці, у трудових буднях робітничої Донеччини. Від того і виростали в поезії крила, дзвінким ставав її голос, повно, як добірне зерно, наливалося образне слово.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.