Українська література - статті та реферати

Художня майстерність М. Рильського («Мова», «Троянди й виноград», поема «Слово про рідну матір»)

«Рідна мова»

І в поетичних творах, і в наукових працях М. Рильський закликав бути уважними до рідної української мови. Блискучий знавець її скарбів, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(«Мова»)

Поет радить вчитись у народу, в якого «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина», частіше заглядати до словників. Він наголошує на потребі домагатися високої мовної культури: «Не тільки в художній літературі, а й у кожному слові людському увага до мови — доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справжню» кришталеву форму».

Вірш «Рідна мова» вперше прозвучав на IV з'їзді письменників України (1959) з уст самого автора.

У поезії — патріотичне уславлення рідної мови, в якій відобразилась вся історія народу, все його життя. Порівняння та метафори розкривають величезне значення мови для кожного народу як основи його духовного життя. В тяжких умовах гноблення за часів самодержавства трудящий народ не зрікся своєї мови. Поет вдається до художнього засобу персоніфікації: українська мова «свій дух велично-гідний, як житнє зерно, берегла». Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.

Нам, українцям, треба любити рідну мову, леліяти її, плекати, «як парость виноградної лози», вчити своїх дітей, онуків і правнуків,— усе робити для розквіту українського слова, пісні, красного письменства...

У розквіті творчих сил поет пішов із життя 24 липня 1964 року

У центрі тематичних обширів Рильського — людина-творець, її місце серед інших людей, серед природи, її багатий духовний світ. Однією з кращих книжок поета цього періоду в «Троянди й виноград», яка разом із збіркою «Далекі небосхили» була відзначена Ленінською премією 1960 року.

Збірка «Троянди й виноград» (1957) сприймається як натхненна пісня про красу людського буття, красу мистецтва і природи, про творчу працю. Водночас поет гнівно виступає проти такого мистецтва, поборники якого, заперечуючи реалістичну творчість, вигадують всілякі формалістичні «безглузді сплети ліній, все бездумне і пусте».

«Троянди й виноград»

У поезії «Троянди й виноград» (1955) виступають герої, для яких праця стала не лише життєвою потребою, а й творчістю. Це дівчина-колгоспниця, машиніст і молодий агроном-селекціонер. їм усім властиве захоплення природою, красою світу, невтомність у роботі. Праця дає людям поетичне натхнення, сповнює серця відчуттям радості буття. Остання строфа — своєрідне філософське узагальнення.

Поет майстерно користується зоровими і слуховими образами. Незабутнє враження справляє гармонія чорних і червоних кольорів у рядках:

...так же хороше над чорним ґрунтом мак

Переливається, мов полум'я червоне

Пишне квітування маку над чорною ріллею стало можливим завдяки людській праці. Тільки в праці створюється все, чим живе на світі людина. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжно серце тисне, У щастя людського два рівних е крила: Троянди й виноград, красиве і корисне.

Ці рядки, в яких висловлена основна думка поезії,— щастя людини в красі творчої праці,— якнайкраще характеризують духовний світ наших сучасників.

«Слово про рідну матір»

За жанром — це невелика ліро-епічна поема, яка відображає події високого громадянського звучання і написана у патетичному ораторському ключі.

«Слово» складається з сімнадцяти інтонаційно розмаїтих шестирядкових строф (секстин), побудованих на двох римах абабаб. У творі б'ється пульс полум'яного патріота. Поет з любов'ю відтворює образ Вітчизни — її чарівну природу, героїчну історію, невмирущу культуру (тема).

Всіма помислами своїми поет линув до рідної України, яка знемагала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. В уяві постають картини природи України з її зеленими океанами степів, гаїв та дібров, синню чистих озер і тихоплинних рік. Ніякій силі не осквернити тієї землі, «що освятив Тарас своїми муками-ділами, що окрилив Тарас громовозвукими словами». В роки смертельної сутички з фашизмом «гаряча дума Кобзаря» надихала народи на боротьбу з ворогом.

Крім Шевченка, Україну прославили у віках й інші видатні сини й дочки. Україна — це філософ і поет, мандрівний учитель народу Григорій Сковорода, це «молоток Каменяра і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії!».

Поет запитує:

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?

Уся строфа звучить як одне риторичне запитання. Особливої сили досягає автор, зіставляючи контрастні, навіяні народною мудрістю, поняття: злото-серебро і плуги кривди, серця чистого добро і чорна злоба. З фольклорних джерел видобуто й такі поетичні деталі:

Хто чорну витеше труну

Чи совам зборкати орла?

На красний Київ наш і Канів?..

Чи правду кривді подолати?

Відповідь єдина: нікому і ніколи!

Непохитну впевненість у перемозі поет висловлює в останньому рядку поеми: «Та сонце устає — на Сході!» Як неминучий світанок після ночі, так і перемога буде нашою. Ніяка зловорожа сила не подолає народу, в якого славне минуле і героїчне сучасне. Така основна ідея поеми. Глибокий патріотичний зміст «Слова» втілений у досконалу художню форму.

Як і більшість творів Рильського, поема захоплює нас красою думки і почуття. Нас чарують мелодійні рядки і словосполучення, наприклад: «Хто золоту порве струну, коли у гуслях — дух Боянів...».

Патетичного звучання твору поет досягає підбором лексики: слов'янізмами — благословен, благовісне (сонце); короткими формами прикметників — славен, зелен, властен; тавтологічними висловами, навіяними народною поезією,— рута-м'ята, роси-сльози, злото-серебро. Він і сам творить епітети-неологізми — громовозвукі слова, ріки ясноводі. Органічно вплітає поет у мову твору деякі мотиви та образні звороти з давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім» (наприклад: «Лисиці брешуть на щити, та сонце устає — на Сході», віщий птах)»

Поему пронизує ліричний струмінь, вона сповнена емоцій. Величним, переможним акордом закінчується «Слово»: «Встає народ, гудуть мости, рокочуть ріки ясноводі!..». Високою майстерністю позначена звукова організація твору. У поемі точні повнозвучні рими: бездонна — Херсона — лона; благовісне — пісне — висне; благословен — клен — знамен. Мелодійної виразності мови поет досягає також за допомогою асонансів та алітерацій. Анафоричний повтор благословен, яким починаються сім строф, наголошує на щирій і ніжній любові до рідної матері-України.