Українська література - статті та реферати

Жанрово-тематичне багатство поезій П. Тичини («Ви знаєте, як липа шелестить», «О, панно Інно…», «Я утверждаюсь», «Загупало в двері прикладом»)

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір «Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911 p.), де важливу роль відіграє паралелізм картин природи і людських переживань. У природі, котру Тичина сприймав як величний храм, сонцесяйний собор і до якої ставився з обожнюванням та поклонінням, він вбачав і джерела життя та любові.

Захоплення повнотою життя висловлене в образах і звучанні поезії. Шелест липи, сон старих гаїв, місячні весняні ночі — символи молодого почуття, що купається у безкрайньому Всесвіті. Вірш характеризується винятковою музичністю, замилуванням українською природою.

Уже в перших поезіях, серед яких і вірш-мініатюра «Ви знаєте, як липа шелестить...», автор продемонстрував неповторність своєї творчої манери, яка виявилась передусім у прагненні максимально точно відтворити мінливі настрої людської душі, власні мрії та почуття. Твір є оригінальним за формою. Складається він із двох 6-рядкових строф, у яких перші рядки — запитання, а останні — ствердна відповідь. Така композиція поезії робить її стрункою, елегантною. Картина-елегія рідної природи, чуттєво сприйнятої поетом, намальована лаконічними засобами: короткі речення передають схвильований стан неспокійної душі героя.

Вірш «О, панно Інно...» складається всього з двох восьмирядкових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему, ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чуті слова письменник ввів у свій контекст, і вони набрали особливої ритмічності й образності, заграли, як відшліфований діамант, зблиснувши такою барвистою гамою злотоцінної любові і ніжності.

«Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо іде не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла...

«О панно Інно, панно Інно!» — шедевр інтимної лірики. Розгортається сюжетна картина — ліричний герой любив сестру, потім зустрів її. Очі підказали, що знайшов рідну душу. Але все так складно в житті, заплутано. Кого ж насправді любив? її, панну Інну, чи сестру? Тепер сам. Сніги. І солодко-болючі спогади про неповторний час, бо «любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Кохання — це Божий дар. подарунок долі. Використання звертань, називних речень, неологізмів дає простір для уяви читача, фантазії, пробуджує найромантичніші почуття.

Патріотизм — одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини «Я утверждаюсь» завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві.

Вірш «Я утверждаюсь» поет написав у 1943 році. Це були роки, коли фашисти надто далеко зайшли в глиб нашої країни. Ось-ось у війні наступить переломний етап, і так потрібне віще слово — віра, що так і буде. «Я утверждаюсь» — саме така поезія, в якій могутньо і сильно звучить ненависть до ворога і віра в сили народу, армії, в перемогу:

Фашистська гидь,

Тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу!

Поезія написана від першої особи, тому авторське «я» — це і поет, і його народ. Ліричному герою твору болить доля його народу, над яким жорстоко знущалися фашисти:

Тевтоніє! Мене ти пожирала,

Як вішала дочок моїх, синів

І як залізо, хліб та вугіль крала...

О, як твій дух осатанів!

Відображаючи переживання і внутрішній біль ліричного героя за долю свого народу, П. Тичина говорить твердо і переконливо, що не можна знищити народ — бо ми нація сильна і мужня:

Я єсть народ, якого правди сила

Ніким звойована ще не була...

Патріотичний пафос вірша і в тому, що поет стверджує право свого народу на існування, на незалежність. Тому, мабуть, і стали афоризмом слова з вірша:

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь,

Щоб жить — я всі кайдани розірву...

Поет вірить, що перемога обов'язково буде за нашим народом, що він здолає ворога і підніме зранену країну:

Із ран — нове життя заколоситься,

Що в нього світ весь буде подивлять!

Поезію П. Тичини «Я утверждаюсь» по праву називають вершиною досягнень поета періоду Великої Вітчизняної війни, віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Слова «Я єсть народ», які тричі повторюються у вірші, говорять нам про єдність ліричного «я» з народом, а це «я» — це кожен із нас, і тому так актуально звучать вони й сьогодні.

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.

— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —

Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!

Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...

Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.

Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.

Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,

два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.

— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —

Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.

Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.