Українська література - статті та реферати

«Особливі» будинки у прозі Галини Пагутяк

Олена Вещикова

Статтю присвячено аналізові топосу дому (будинку) у прозі Галини Пагутяк, зокрема в циклі «Особливі будинки» книги «Уріж і його духи», творах «Зачаровані музиканти», «Як будували хату», «Захід сонця в Урожі» та ін. «Особливими» названо ті будинки в художній реальності творів Г. Пагутяк, у яких відбуваються надприродні явища і які репрезентують портал між світами. Досліджено елементи готичної прози в наративній структурі таких «особливих» будинків, з’ясовано засоби, за допомогою яких наратор впливає на читацьку рецепцію творів як неоготичних.

Людський дім має дві іпостасі — матеріальну й екзистенційну. Первісно він з’явився як будинок, тобто споруда, приміщення для житла, що мало захищати від диких звірів і негоди, а вже згодом набув додаткових функцій, сакрального змісту, ставши синонімом рідної домівки, батьківського дому, родини, притулку, планети Земля тощо. Мотив дому (в обох його значеннях) посідає провідне місце в художньому творі і є, за висловом О. Турган, однією з універсальних структур людського життя, система котрих постає «образним еквівалентом філософських уявлень письменника, його концепції людського буття, яка містить у собі питання взаємовідносин індивідууму з природою й суспільством» [19, с. 36]. Надзвичайно поширений у літературних творах, цей мотив яскраво репрезентований і у творчості сучасної української письменниці Галини Пагутяк.

Аспект поетики дому в прозі Г. Пагутяк вже ставав об’єктом наукового дослідження. Ю. Кушнерюк у дисертації, присвяченій українській жіночій прозі кінця ХХ століття, дослідила бінарну опозицію «Божий Дім — Людський Дім» у повісті «Кіт з потонулого будинку» [8]. Герметичність як домінанта індивідуального стилю письменниці стала об’єктом дисертаційного дослідження А. Артюх, в якому літературознавиця стверджує, що дім у Пагутяк — «не так конкретний часопростір, як психологічне самоусвідомлення людини в реальному світі, носій етнопам’яті або метафізичне джерело сподівань» [1, с. 24]. Дослідниця характеризує образ дому як ескапічний топос, як притулок і сховок, загерметизований з метою захисту від світу. Крім того, дім в окремих творах Г. Пагутяк був об’єктом аналізу в кількох наукових статтях. Так, Г. Бокшань відзначила психологічний вплив залишених в Урожі будинків на рефлексії героїні повісті «Захід сонця в Урожі» [4], М. Гірняк констатувала пошуки оповідачкою «Книги снів і пробуджень» справжнього Дому [7], а Ю. Вишницька дослідила архетип дому як віднайденого та втраченого Раю («Кіт з потонулого будинку», «Книга снів і пробуджень», «Небесна кравчиня», «Спалене листя») [6] тощо.

Отже, у названих працях науковці приділяли увагу, в основному, одній іпостасі дому в прозі Г. Пагутяк — екзистенційній, Дому з великої літери (без сумніву, надзвичайно важливій). Проте поза увагою дослідників (певно, за винятком Н. Букіної [5], О. Романенко [18], М. Федосової [20], розвідки котрих побіжно торкаються теми) залишається значний доробок письменниці, у якому дім виразніше постає в іншому вимірі — як реальна будівля, що водночас може виконувати й надприродні функції, що й зумовлює актуальність статті. Особливо це стосується книг авторки, яскраво позначених готичною аурою і світовідчуттям. Тому мета нашої статті — дослідити наративну репрезентацію таких «особливих» будинків у прозі Г. Пагутяк, з’ясувати місце будинку в онтології її творів.

«Особливі будинки» — це розділ із напівавтобіографічної книги Г. Пагутяк «Уріж та його духи» (2012), у який об’єднано 6 мініатюр про покинуті будівлі в її рідному селі. «Панський дім», «Вілла над річкою», «Дім Бандрівських», «Дім на продаж», «Хата повішеника», «Хатка на горбі» — ці будинки є окремими деталями, що загалом, як мозаїка, формують містичну урізьку реальність, знайому «зразковому» читачеві з попередніх книг письменниці. Фактично, про панський дім і дім Бандрівських ідеться майже в усіх творах Пагутяк, дія яких відбувається в Урожі. Основна наративна форма цих текстів — монологічна розповідь нараторки, спогади з її дитинства і рефлексії сьогодення. Така організація наративу (першоособова нарація) крізь призму суб’єктивного досвіду використовується з метою викликати довіру у читача, адже йдеться про надприродні речі в готичному дусі.

У «Літературознавчій енциклопедії» подано такі риси готичної прози: «Характерними елементами сюжету були похмурі, містичні демонічні сцени, які відбувалися зазвичай у занедбаних ґотичних замках із привидами, кровоточивими статуями та портретами, потаємними голосами тощо. Найпопулярнішою фабулою було відновлення чесного імені незаконно упослідженого персонажа, яку доповнювали еротичні мотиви та спокуси дияволом; сюжету властиві гострі колізії, тривожне навіювання, поєднане з натяком, інтригою, погонею, діями, що розгортаються часто місячної ночі, іноді під час грози, викликаючи страх, душевне напруження» [9, с. 237]. О. Білоус, досліджуючи трансформацію готичної традиції в літературі, характеризує Дім як поетикальну константу й епічний центр готичних текстів і додає до ознак семантику минувшини, «антропоморфні риси та елемент негативізму. Готичний Дім втілює картину руйнації домашнього космосу та перетворення його на хаос; тут життя вступає у двобій зі смертю й забуттям, це локус пошуку вічності й таємниці життя, а також відображення зруйнованої свідомості» [3, с. 7]. Спираючись на ці ознаки, ми можемо стверджувати, що наратор у Г. Пагутяк характеризує будинки, використовуючи елементи готичної прози.

Про колишній панський дім, зокрема, оповідається як про будинок із привидами, при чому бешкетування духів нараторка сприймає як цілком буденне явище: «Ніякої тобі романтичної історії» [15, с. 87]. Проте події, про які вона розповідає, навіюють страх, є містичними, надприродними, або відбуваються за таємничих обставин. Так, на подвір’ї нібито вирили труну, в якій «лежала жінка як жива, але від повітря вона розсипалась на порох» [15, с. 88], стара криниця викликає у авторки страх з дитинства (впевнена, що там знаходяться людські кістки). Урізька вілла над річкою, що стоїть в темному саду, приховує родинні таємниці, ніби старовинний готичний замок, який не зміг захистити свого господаря. На хаос перетворено життя родини інженера Чубкевича: його розстріляли під час зачисток НКВС 1941 року. Відповідну ауру навіює зізнання нараторки, якій часто сниться, ніби вона живе в цьому будинку. Покинутий і розграбований, колишній дім Бандрівських описаний у похмурих тонах з готичним атрибутом — портретом власників: «Серед струхлявілого дерева й почорнілого шмаття, як у розкопаній могилі, лежали два великих портрети Кароля Бандрівського та його дружини. Старі світлини в рамах під склом» [15, с. 91]. Саме портрети, які чомусь не стали об’єктом уваги місцевих мешканців, є символом боротьби із втратою родинної пам’яті.

Такою ж непривітною є сіра нефарбована хата, у якій колись хтось повісився, і чомусь діжка з піском всередині викликала у нараторки в дитинстві незрозумілий страх. Показово, що маленька хатка описується як середньовічний замок: захищена стінами, замкáми, «маленькі віконця, схожі на бійниці, й страх перед чужим світом, що знаходився усередині» [15, с. 94]. «Позначена нещастям, повита вічним смутком» і хатка на горбі, двічі в життя господарів втручалася смерть. У кращих традиціях готичного роману, дія, що сприймається через суб’єктивні враження наратора, відбувається під час грози: «Здавалось, стара хатинка розсиплеться від звуків грому. Дівчатка сиділи удвох при гасовій лампі й тремтіли від страху» [15, с. 95].

Значне місце у прозі Г. Пагутяк посідають й інші «особливі» будинки. Хоча вони не є, як в «Урожі і його духах», композиційним стрижнем розповіді й, фактично, головним персонажем мініатюр, проте в більших епічних формах дозволяють нараторові повніше використати художні засоби для творення картини світу, репрезентованої авторкою. Буття у Пагутяк складається з трьох площин: реальний світ, даний у відчуттях; потойбіччя і певний перехідний, серединний простір, що у творах письменниці реалізується через мотив Притулку або чистилища. Межа між двома світами втілюється у вигляді порталу, а той, у свою чергу, часто набуває зовнішнього формального вияву у вигляді цілком реальних дверей будинку, підвалу, сходів тощо.

Таким, зокрема, є дім панів Домницьких у романі-феєрії «Зачаровані музиканти». Майже з початку твору наратор навіює читачеві таємничий настрій і повідомляє, що дім нібито було збудовано старшим Домницьким на «недозволеному місці» [12, с. 15], що негативно позначилося на долі його мешканців — як забудовника, так і його нащадків: монастир, до якого вирішив піти старший Домницький, загибель на війні двох синів і передчасна смерть дружини Олександера Домницького. Ще одна загадка містилась у самому будинку: у підземеллі ховались двері до потаємної кімнати, про яку знав і куди міг заходити лише господар. «Підвал втілює темну сутність дому; він причетний до таємних підземних сил. Думки про підвал віддають нас під владу ірраціональності глибин», — пише Ґастон Башляр [2, с. 24]. У кімнаті пахло травою і вся вона світилася потойбічним світлом. Там знаходилася брила сніжно-білого порфиру — каменя, який пана Олександера притягував надприродною силою. Обіймаючи цей камінь, Олександер, котрий втратив останнього сина, помер. Читачеві даються два вектори інтерпретації подій: містичний (камінь забрав душу Олександера) і реалістичний (Олександер помер від горя). Потім у цій же кімнаті загадковим чином зник слуга, який знайшов мертвого господаря.

Будинок, господар і камінь поєднані містичним зв’язком. Коли господар помер, пивниця з потаємною кімнатою, подвір’я, а потім і весь спорожнілий дім швидко заріс травою. «Смерть, наче татарва, спустошує дім, виносячи з нього найдорожчі скарби, а решту залишає потроху занепадати, нищитися, щезати під землею» [12, с. 57]. Коли порфир вивезли, аби зробити з нього надгробок на могилі Домницького, будинок дав тріщини. Падіння дому також репрезентовано як надприродну подію, адже відбулося під час сновидіння одного з персонажів, котрий загинув під уламками. «Власне, з якої причини завалився дім Олександера Домницького, ніхто не знав. Він згорнувся, ніби прочитана книжка, і від того усі відчули якусь полегкість. Прогниле дерево розтягли на паливо, а тіло слуги Петра так і не знайшли. Певно провалилось до пивниці, а звідти ще кудись» [12, с. 81]. Надприродні явища, описані в романі, не навіюють читачеві відчуття страху, готичного жаху. У цьому творі Пагутяк трансформує готичний традиційний мотив втрати родинного обійстя: читач сприймає руйнацію дому не як трагедію, а як відновлення справедливості у світобудові, адже вітальна сила «тих, що живуть під землею і літають в повітрі» [12, с. 61] (тобто духів, яких потурбував старший Домницький, побудувавши дім) подолала наслідки локального хаосу, до якого призвів необачний вчинок людини. У такий спосіб відновлено рівновагу між двома світами — об’єктивним і потойбічним.

Ще один містичний топос, наявний в романі, — це двір Князя. Його поява в оповіді також супроводжується використанням готичної образності: два шляхтичі, друзі покійного, в смерку заблукали і, думаючи, що натрапили на помешкання родича, заїхали на подвір’я. Будинок описаний як пустий, покинутий, без жодних речей, хоч і без ознак руйнації. Вночі, коли Лукаш і Миколай заснули, «оселя почала озиватись. Спершу тужним скрипінням дірявої гонти, гойданням крокв на невеликій сторожовій вежі, далі шерехом мишей і монотонним цяпанням води, під яке так добре засинати» [12, с. 167]. Цей будинок, на відміну від дому Домницьких, вже лякає читача: викликаючи у реципієнта емоції, наратор змушує зосередити увагу на цьому будинку, надає йому «особливості», підкреслює надприродність. Серед ночі Лукаш пережив незвичайний досвід: йому нібито подали роси вмитись, щоб він прозрів, і він спілкувався з духами.

Дослідники виділяють три різновиди готичної прози залежно від характеру надприродного в наративі: фантастичні явища отримують буденне пояснення; надприродне є обов’язковим і легальним елементом художньої реальності; наратор не дає однозначно зрозуміти, наскільки реальними є таємничі явища, дає волю інтерпретації [17, с. 49]. Роман-феєрія «Зачаровані музиканти» у цьому аспекті має синкретичний характер. Переважно надприродне в романі (зокрема, в будинку Домницьких) ніяк не пояснюється раціонально, є невід’ємною частиною світу. Однак події у дворі Князя описані таким чином, що в читача з’являються два варіанти рецепції. Наратор передає це вагання через сприйняття Миколая. З одного боку, тверезий, розсудливий чоловік вважає, що Лукашеві наснилося спілкування з духами, він помічає, що у приятеля жар. З іншого боку, Миколай також схильний вірити в надприродні речі: «Одна половина його душі вважала це гарячковою маячнею, а інша прагнула зазнати тієї розкоші, що була за порогом, бодай раз у житті діткнутися чогось незвичайного, переступити через межу в той світ, куди, як він чув, невільно входити смерті, старості та іншій бридоті» [12, с. 169]. Залишивши будинок, обидва шляхтичі незабаром гинуть. Наглу смерть друзів можна тлумачити як раціонально (в Лукаша зупинилося серце під час скажених перегонів, коли поніс його кінь; Михайло намагався його наздогнати, на швидкості чоловікові знесло гілкою дерева півголови), так і містично, внаслідок перебування у «нехорошому» будинку, тим більше, що обставини смерті також готичні: ніч, темрява, дощ, болото. Переступивши поріг будинку, чоловіки тим самим не тільки перейшли межу між світами, а й порушили певні закони світобудови, за якими простим смертним невільно пізнавати потойбічне за життя, за що й наклали головою.

До певної міри, читач мислить стереотипами, тож незвичайного реципієнт очікуватиме скоріше від старовинного замку, занедбаного чи просто достатньо старого будинку, аніж від сучасної багатоповерхівки. Проте у художній реальності, твореній Галиною Пагутяк, «особливою» може стати звичайна сільська хата. Так, у повісті «Кіт з потонулого будинку» у теплому і затишному дерев’яному будиночку з піччю на півкімнати мешкає не абихто, а сам Творець. В іншому тексті хата стає особливою внаслідок спілкування живих людей з померлими, що є специфічним складником «урізької» реальності прози авторки: у цьому світі духи можуть з’являтися серед людей, у площині реального буття, але не навпаки. …До старої баби пізно ввечері прийшли покійні син і чоловік — просто через двері, порадитися, чи варто продавати хату, побудовану свого часу тяжкою працею («Як будували хату»). Першоособова нарація — монолог старої Насті посилює неймовірність оповідуваного, адже слова, сказані померлими, просто відбивають уявлення українців про потойбічне життя. Порада чоловіка і сина полагодити й залишити хату — це те, що жінка сама хоче почути, її підсвідоме бажання: «Їдь. Але хати не продавай. То добре, як хто в ній житиме, а то розвалять і поставлять нову. Не буде тоді нашим душам спокою довіку» [14, с. 166].

У повісті «Пан у чорному костюмі з блискучими ґудзиками» також ідеться про душі, котрі не знаходять спокою. Містичним топосом у творі є один з «особливих будинків» — старий панський дім. Його репрезентовано через сприйняття дитини — сироти Олі: «Від щілин між плитами тягнуло холодом підземелля. Там була вічна темрява і щось таке, про що їй до сліз хотілось дізнатись. Олі багато разів снилось, що вона опинилась в підземеллі і не може звідти вийти. І кожного разу було однаково страшно» [10, с. 146]. Ірраціональні страхи (пізніше Олі серед дня почали ввижатися мерці) й незвичайна зацікавленість дитини натякають читачеві на наявність надприродного зв’язку між дівчинкою і будинком, в якому колись відбулися трагічні події: молоду панну вбили селяни, а закоханий у неї пан посадив на могилі три груші. Хаос у життя мешканців Урожа увійшов після того, як зрубали ці старі груші, що росли на містичному місці, і тим самим «активізували забуте прокляття й прочинили двері в потойбіччя» [20, с. 108]. В результаті привид Пана почав блукати селом і мертві прийшли до власного дому, бо двері втворили. Отже, потойбічне життя уявляється місцевими мешканцями також як будівля, з якої можна за певних умов вийти. Відкриваються одні двері — і зачиняються інші: той, до якого прийшов небіжчик, зачиняє двері власної хати від сторонніх, аби в такий спосіб уберегти таємницю. Коли панський дім раптово завалився, покійні залишили колишні домівки: «Люди прокидались і помічали, що дорогі гості покинули їх, не прощаючись, і не могли пов’язати розвалений панський будинок з їхнім відходом» [20, с. 178]. Отже, цей будинок є порталом у потойбіччя. Місце, в якому відбувається зустріч двох світів, — важливий елемент готичного хронотопу.

Цю думку підтверджує Г. Пагутяк в «Урізькій готиці», у якій ідеться, певно, про той самий дім, але в іншій художній реальності, за часів, коли в будинку ще мешкали люди: «Старі будинки завжди балакучі. Чим більше людей жило в них і вмирало, тим у них неспокійніше. Страх супроводить цікавість, а надмірний інтерес призводить до нещастя. Можна з певністю сказати, що дім, у якому оселився пан Болеслав, зовсім не був пристановиськом злих духів, тільки місцем їхніх тимчасових набігів з Урожа, або з дальших місць, бо що, зрештою, для тонкої матерії відстань і час?» [16, с. 87-88]. Прикметно, що авторка залишає читачеві можливість подвійного інтерпретування характеру подій: «Перше оповідали, що якась сила воювала в домі, скидала порцеляну з полиць, вистуджувала добре напалені покої, страшила челядь <…>. Правда, пані графиня в духів не вірила і карала слуг за вчинені збитки» [16, с. 87].

У повісті «Гірчичне зерно», дія якої відбувається знову ж таки в Урожі, перехід до потойбіччя репрезентовано (через візію персонажа) як спуск сходами у підземелля. Оніричний простір підкреслює ірреальність оповідуваних подій. Мотив мандрівки у потойбіччя з провідником — давно померлим другом — є алюзією до «Божественної комедії» Данте, проте у Пагутяк цей мотив реалізується досить буденно, а межа між світами і простір чистилища описується профанно: «На одному з поворотів їх чекали двері, оббиті чорною шкірою. <…> Двері легко піддалися. Були незамкнені. Вони опинилися в просторій залі, попід стіни якої на лавках, стільцях, кріслах сиділо з десятеро людей. Вони сиділи нерухомо, й очі їхні були звернені до самих себе» [10, с. 75]. Дверей у приміщенні кілька: в одні входять люди, які щойно покинули світ живих, в інші входять, щоб уже не повернутися, і що чекає кожного за дверима, не знає ніхто. На це Пагутяк дає досить парадоксальну відповідь: мертвий Гриць там дивитиметься телевізор, поки не змириться зі смертю, а тоді почнеться безкінечно довге очищення.

«Я ніколи не бачив будинку, в якому хтось не жив би. Таке призначення всіх будинків. Коли їх покидають, вони валяться», — стверджує Кіт з потонулого будинку в однойменній повісті [11, с. 128]. Тому майже всі будинки, покинуті й занедбані в реальності, Галина Пагутяк «населяє» у своєму фікційному світі — або духами, або живими людьми. Дім Бандрівських, зокрема, не є пустим у повісті «Захід сонця в Урожі». Цей будинок купує Моряк — нібито далекий родич Бандрівських, з яким сходиться головна героїня. Дім, у якому живе пара, все ще зберігає таємниці: на стіні висить портрет Емілії Бандрівської, героїня знаходить її старого листа і домислює подробиці трагедії, що відбулася багато років тому. Нареченого Емілії нібито замордували опирі. В сучасності в будинку також відбуваються загадкові події: під час похорону чоловіка, котрого вважали опирем, на столі якось з’явився мокрий камінь. Портрет Емілії впав і розбився напередодні смерті чоловіка героїні, котрого, як наратор навіює читачеві, також, можливо, «потяв» опир-Моряк або опириця-жінка. У такий спосіб дім Бандрівських в уяві читача міцно поєднується з темою вампірів, характерною для готичної літературної традиції.

Ще один варіант організації часопростору маємо в романі «Маґнат»: «При Янові Щасному Високий замок мав не лише стратегічне значення, а й містичне — то була вісь чи радше верхівка піраміди, яка вписувалась у рельєф і створювала картину володінь» [13, с. 42]. Аналогія із пірамідою є досить цікавою, адже давньоєгипетська піраміда — це поховальна споруда, що символізує межу між двома світами, а роман «Маґнат» — оповідь про процедуру поховання Яна Щасного Гербурта і його прижиттєві досягнення. Надприродність будинку підкреслюється подіями, що в ньому відбуваються після смерті господаря: «— Бам! Бам! — раптом озвався дзиґар, що стояв у куті, й усі заклякли на місці. Хоч мій розум ще був затьмарений, я згадав, що ми зупинили всі дзиґарі в домі, як вмер ясновельможний. Сей був найбільший, у вигляді прямокутної вежі з чорного дерева. Особливо моторошним було те, що годинник був накритий чорним сукном й обрисами скидався на людську постать» [13, с. 50].

Отже, у проаналізованому доробку Г. Пагутяк топос будинку перетворюється на автоінтертекстему, що створює специфічний зв’язок між творами авторки, особливо «урізького циклу». У цьому фікційному світі кожна хата, кожне подвір’я, кожен будинок чи замок є «особливим» і обов’язковим елементом часопростору, у якому відбуваються або потенційно здатні відбуватися надприродні явища. Будинок (або його частини) уособлює портал, через який реалізуються специфічні взаємовідносини між мешканцями реального і потойбічного світів. Два світи і світ Притулку перебувають у гармонії і створюють космос, порушення законів якого призводить до хаосу, що формально у прозі Пагутяк виражається як руйнування будинку. Наратор досягає такого ефекту за допомогою використання елементів готичної традиції, трансформованих відповідно до когнітивних схильностей сучасного читача. Асоційовані з готикою мотиви та образи у Пагутяк не викликають емоції жаху, маючи на меті не стільки налякати (залякати) реципієнта, скільки навіяти йому настрій таємничості, надприродного характеру оповідуваних подій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Артюх А. В. Проза Галини Пагутяк: герметичність як домінанта індивідуального стилю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / А. В. Артюх. — К., 2009. — 21 с.

2. Башляр Г. Избранное: Поэтика пространства / Г. Башляр. — Пер. с франц. — М .: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. — 376 с.

3. Білоус О. Ю. Готична традиція у літературі США та її трансформація у творчості Вокера Персі [Текст] : автореф. дис... канд. філол. наук: спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / О. Ю. Білоус. — К., 2009. — 21 с.

4. Бокшань Г. І. Своєрідність художньої реалізації архетипних рис первозданної жінки в повісті Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» [Текст] / Г. І. Бокшань // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Сер. Філологічні науки (літературознавство) : збірник наукових праць. — Миколаїв : МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2014. — Вип. 4.13 (104). — С. 29—33.

5. Букіна Н. «Готичний» хронотоп в оповіданнях «Видіння Орфея» Г. Пагутяк і «Павло-диякон» В. Шевчука в контексті постмодерного дискурсу / Н. Букіна // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. — Вип. 19. — К., 2014. — С. 222-227.

6. Вишницька Ю. В. Віднайти рай: текстові варіації міфологічного сценарію початку Галини Пагутяк / Ю. В. Вишницька // Zbiór raportów naukowych. «Literatura i kulturoznawstwo. Projekty naukowe» (27.02.2015 — 28.02.2015). — Warszawa: Wydawca: Sp. z o.o. «Diamond trading tour», 2015. — 160 str. — S. 12-21.

7. Гірняк М. Поетика пограниччя у «Книзі снів і пробуджень» Галини Пагутяк / М. Гірняк //Вісник Львівського університету. Серія філологічна. — 2014. — Вип. 60 (2). — С. 330-341.

8. Кушнерюк Ю. Р. Українська жіноча проза кінця ХХ століття: світоглядні моделі й особливості художнього стилю [Текст] : автореф. дис... канд. філол. наук: спец 10.01.01 «Українська література» / Кушнерюк Ю. Р.; Дніпропетровський національний ун-т. — Д., 2008. — 19 с.

9. Літературознавча енциклопедія. — У 2 т. — Т. 1 / Авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 608 с.

10. Пагутяк Г.В. Гірчичне зерно: Повісті / Галина Пагутяк. — К. : Рад. письменник, 1990. — 232 с.

11. Пагутяк Г. Записки Білого Пташка. Вибране: Романи та повісті / Галина Пагутяк. — Львів : ЛА «ПІРАМІДА», 2013. — 292 с.

12. Пагутяк Г. Зачаровані музиканти: Роман-феєрія / Галина Пагутяк. — К. : Ярославів вал, 2010. — 224 с.

13. Пагутяк Г. Маґнат: [роман] / Галина Пагутяк. — К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. — 256 с.

14. Пагутяк Г.В. Потрапити в сад: Роман, оповідання / Галина Пагутяк. — К. : Молодь, 1989. — 224 с.

15. Пагутяк Г. Уріж та його духи / Галина Пагутяк. — Львів : ЛА «Піраміда», 2012. — 120 с.

16. Пагутяк Г. Урізька готика : Роман / Галина Пагутяк. — К. : ПП «Дуліби», 2009. — 325 с. — (Склянка крові з льодом).

17. Поэтика: словарь актуальных терминов и понятий / [гл. науч. ред. Н. Д. Тамарченко]. — М. : Издательство Кулагиной; Intrada, 2008. — 358 с.

18. Романенко О. Архетип села у високій та масовій літературі [Текст] : на матеріалі творів Г. Пагутяк, В. Медвідя, Люко Дашвар / О. Романенко // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. — 2011. — № 22. — С. 15-19.

19. Турган О.Д. Універсалія дому в драматургії Лесі Українки // Турган О.Д., Гребенюк Т.В. Універсальні категорії в системі літературного твору (модерністська та постмодерна світоглядно-художні парадигми) : [монографія]. — Запоріжжя : «Просвіта», 2008. — 292 с.

20. Федосова М. О. Темні наративи українського постмодерну: Сучасна неоготична проза. Монографія. — Дніпропетровськ : Журфонд, 2015. — 166 с.