Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - статті та реферати
«Нью-Йорська група» поетів. Герметичність лірики Емми Андієвської
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Всі публікації щодо:
Андієвська Емма
Нью-Йоркська група — українська літературна організація, заснована 20 грудня 1958 року в італійській кав'ярні «Павич» на Вест-стріт 4, біля парку Вашингтона в Нью-Йорку. Килина, Бойчук і Тарнавський, за кавою обговорювали своє майбутнє і вирішили видавати журнал-річник «Нові поезії» й називати себе та тих, хто до них пристав би, Нью-Йоркською Групою. Журнал вийшов десь у першій половині 1959 р. Брали в нім участь сім поетів — Емма Андієвська, Юрій Тарнавський, Віра Вовк (прилучилась у 1960 році), Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Патриція Килина, Богдан Бойчук [10].
Річник «Нові поезії» виходив до 1971 р. Останнє, подвійне число, 12-13, було датоване роками 1970-71. Крім творів членів-друзів, журнал поміщав теж переклади, здебільшого творів поетів-класиків модернізму, та декого зі старшого покоління українських (Василя Барку, Вадима Лесича).
У шістдесятих-сімдесятих до групи прилучилися Роман Бабовал, Юрій Коломієць, Олег Коверко, Марко Царинник, Юрій Соловій (оформив усі числа Нових поезій), та перекладач з іспанської та інших романських мов Вольфрам Бургардт [12]. Останньою прийшла до Групи Марія Ревакович.
Юрій Тарнавський (1934, Турка, Львівська область) — український поет та прозаїк, один із засновників Нью-Йоркської Групи, та співзасновник і співредактор її літературно-мистецького річника «Нові Поезії».
Юрій Тарнавський — один із засновників Нью-Йоркської Групи, та співзасновник і співредактор її літературно-мистецького річника «Нові Поезії». Першу збірку поезій Юрія Тарнавського, «Життя в місті», — з її урбаністичними мотивами і зосередженням на темі смерті — критика привітала як новаторську, такою, яка поривала з традицією мови і тематики загальної тогочасної української поезії, вказуючи при тому той напрямок, в який відтак пішло чимало з його сучасників. Згодом, його програмово-екзистенціалістичний роман «Шляхи», в якому описане життя німецької молоді після Другої Світової Війни, також був відзначений як нове слово в українській прозі. Рання поетична творчість Юрія Тарнавського майже повністю вкорінена у західній літературі, особливо в іспаномовній поезії, творчості французьких передсимволістів, в сюрреалізмі та філософії екзистенціалізму.
Коли політична ситуація в Україні міняється з незалежністю, Юрій Тарнавський повертається до української мови, виступаючи з публікаціями мистецьких творів і статей у періодиці та рядом окремих книжок.
Юрій Тарнавський присвятив багато енергії перекладницькій праці з української мови на англійську та з різних мов на українську. Його власні твори були перекладені на англійську, французьку, єврейську, німецьку, польську, португальську, румунську і російську мови.
Рубчак Богдан (6 березня 1935, Калуш) — поет, письменник, літературознавець, есеїст. Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи
У 1964 році Манітобський університет запрошує Рубчака на викладача славістики. Опісля він переїздить до Нью-Йорка, працює в престижному видавництві «Гарпер-енд-Ров», згодом стає директором української редакції Радіо «Свобода» в Нью-Йорку. У 1967 році виходить його четверта збірка поезій «Особиста Кліо», присвячена дружині Мар'яні. Через кілька років стає викладачем славістики в університеті Ратгерс, починає працювати над докторатом з порівняльної літератури: дисертацію «Теорія метафори» завершив і захистив у 1977 році. А в 1974 році стає професором славістики й україністики в Іллінойському університеті. Довгі роки співробітничав із літературним журналом «Сучасність». Перекладає з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатніших поетів української діаспори, його творчість — яскравий приклад природної еволюції національного ментального генотипу, неураженого лабораторними експериментами радянської доби.
На сьогодні про «Нью-Йоркську групу» можна говорити як про історико-літературне явище, яке деякі дослідники, зокрема Я. Розумний, співвідносять із творчістю українських поетів-шістдесятників.
Е́мма Іва́нівна Андіє́вська (19 березня 1931, Сталіно, нині Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями. Емма Андієвська є авторкою двадцяти п'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1994 року, українського ПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.
Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 року. Перша поетична збірка «Поезії» (1951 рік) викликала захоплення літературної критики. Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська. Поетична збірка «Вілли над морем» у 2001 році номінувалася на Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка.
Її творам характерна компактність та висока асоціативність. Кожне поняття та слово в поезії Андієвської являє собою цілу сім'ю асоціативних зв'язків і значень. Поетка часто опускає дієслова і змушує читача заповнювати пропущене на власний розсуд. Це робиться авторкою для підвищення смислової насиченості творів. У своїх поетичних творах Андієвська широко використовує навскісні рими та дисонанси, таким чином свідомо підвищуючи емоційну напругу при прочитанні. Рима у Андієвської спирається на приголосні, а не на голосні.
Важливим складником прочитання поезії Андієвської є поняття про культурний «шлейф речей», тобто про історію предметів в культурах різних народів та асоціації з цими предметами. Авторка згадує багато буденних предметів (наприклад хліб, вино, чайник тощо), приписуючи їм глибокий містичний та культурно-історичний зміст і цим ставлячи їх у загальний метафізичний контекст. Одним із часто вживаних мотивів як у поезії, так і художній творчості авторки є «олюднення речей».
В останніх збірках поетки деякі вірші віднесено до циклів, які проходять через різні книжки. До цих циклів належать: Відозви, Добро і зло, Паралакси, Цирк, Античні ремінісценції, Міста, Тисяча й одна ніч, На античні теми, Тарок, Вілли над морем та Вахлярі.
Емма Андієвська є авторкою трьох романів. Перший — філософський роман «Герострати» (1950—1952 рр.) — авторка почала писати у віці дев'ятнадцяти років реагуючи на новелу Жана-Поля Сартра «Герострати».[52][53] Письменниця написала п'ять варіантів роману, опублікувавши лише останній із них у 1970 році.
Другий роман під назвою «Роман про добру людину» був написаний у 1964—1968 рр. Третій — «Роман про людське призначення» — авторка писала протягом десяти років з 1970 по 1980 рр.[54] Унікальними по своїй довжині і складності є речення Емми Андієвської. У її романах одне речення може сягати десяти і п'ятнадцяти сторінок.[55] Зараз письменниця працює над своїм новим романом «Лабіринт». Фрагмент цього роману, розпочатого 1981 року, надруковано у канадському часописі «Термінус».
Деякі з творів письменниці мають відношення до її картин. Наприклад у «Казці про двох пальців» розказується про два невидимі пальці на руці, які творять найбільше. Чимало персонажів картин Андієвської мають понад п'ять пальців на руках.
Поетична, прозова та художня творчість Емми Андієвської тематично пов'язані. Деякі мотиви повторюються в багатьох творах. У авторки відсутні типові народницькі мотиви патріотизму та життя селянства. Часто героями творів є митці, науковці та винахідники.
Буття. В багатьох творах авторки постає тема буття. Зокрема у поезії пропуск дієслів та яскрава образність покликані підкреслити багато фасетів та можливостей сприйняття буття.
Вибір. Емма Андієвська пропонує своєму читачеві філософію вибору. Згідно з Андієвською, кожна людина здатна реалізувати себе, роблячи свідомий вибір у житті. Тема вибору власного шляху у житті представлена в «Романі про людське призначення».
Добро. Тема важливості творення добра людиною без очікування результату розкрита в «Романі про добру людину» та «Романі про людське призначення». Добро, за Андієвською, є шляхом межової самореалізації людини.
Україна. У своїх творах Емма Андієвська сприймає Україну не у декларативній, а в метафоричній формі — як українське світобачення представлене власне Еммою Андієвською. Тема України та українського народу знайшла вираження в двох останніх романах авторки: «Романі про добру людину» та «Романі про людське призначення». Обидва твори мають епічний характер та зображують українців, які опинилися в еміграції у світовому контексті. Дія обох філософських романів з фантастичним сюжетом розвивається в різних кутках світу, де перебували українські емігранти а також у таборах для переміщених осіб. Романи є жорстко антиімперськими і містять різке засудження утисків українців. Авторка часто згадує Голодомор та знищення інтелігенції радянською владою.
