Українська література - статті та реферати

Кримські мотиви в поезії М. Зерова

Всі публікації щодо:
Зеров Микола

Крим! Цей чудовий край полишив слiд у душi та творчiй долi багатьох поетiв. Вiн надихав Пушкiна i Мiцкевича - згадаймо «Гурзуф» чи «Бахчисарайський фонтан» «Кримськi сонети»... З ним тiсно пов'язана доля Чехова та Максимiлiана Волошина. Перелiк iмен, прозових та поетичних творiв, неперевершених акварелей, надихнутих природою Криму можна продовжувати й продовжувати... Та мало хто нинi зна, що з Кримом на коротку, але разючу мить поєднала доля ще одну славетну людину - грунтовного дослiдника i вченого, перекладача, поета Миколу Зерова.

За своєкоротке життя (1890-1937) цей блискучий знавець еллiнської культури, який бездоганно володiв формою сонету, видав лише одну поетичну збiрку «Камена» (1924), а поза нею лишилося ще багато творiв, серед яких i поезiї про Крим, що лише у 1964 роцi увiйшли разом з «Каменою» до «Вибраного». Власне циклом «Крим» (1926-1927рр.) i розпочинається це видання. На жаль, присвячених Кримовi сонетiв, елегiйних дистихiв та Олександрiївських вiршiв у поетичнiй спадщинi Зерова небагато, оскiльки життя поета обiрвалось рано, жорстоко i несподiвано, проте Крим, як i древня Еллада, як i дорогий поетовому серцю Київ, увiйшов в коло його постiйних тем i уподобань, з кримською землею простежується ретроспективний та асоцiативний зв'язок впродовж усього життя.

В страшнi 30 роки, незадовго до страти вiн знову думками повертається до Криму, в якому поетовi так i не довелось бiльше побувати. А через те так зворушливо й печально звучать його елегiйнi поетичнi рядки у вiршах «Вечiр» (1934) та «Я не складав тобi нi гiмнiв, нi поем» (1934): Я не складав тобi нi гiмнiв, нi поем. Добiрного вина замiсть лiричних тем Шукав я за твої оспiваним камiнням. В сухих поточинах, над темнобоким рiнням, Угору iдучи до синiх верховин, Кляв мулкiсть камiнцiв i дерезу ожин. На горах, поблизу зеленокорих букiв За вiтром степовим, за перебором звукiв Не бачив нi Алми, нi хвалених криниць, Щоб нинi, осторонь морських твої теплиць, З завзяттям славити у вiршах «занепадних» Жорству стежок твої iспадiв виноградних.

Осягнути смисл таких поезiй Зерова, як «Буюрнус» чи, скажiмо, «Партенiт» можна лише за умови бодай короткого ознайомлення з творчою бiографiєю митця, з його естетичним кредо. Та, на жаль, iм'я Миколи Зерова й досi мало знане широкому загалу читачiв. Поетовi судилося жити й творити в роки жорстокої iдеологiчної боротьби, а загинути в засланнi. Через те його iм'я тривалий час не можна було навiть згадувати, воно, здавалось, назавжди вилучено з лiтературного ужитку. Але, у 1964 р. його колега, друг, однодумець Максим Рильський спромiгся видати збiрку «Камена» (Вибране 1964) з власною передмовою, де ознайомив сучасного читача iз спадщиною М.Зерова. Щоправда, часи хрущовської «вiдлиги» скоро минули, i знову бiльш як чверть столiття про Зерова не згадували. Нинi ми маємо про нього цiкавi лiтературнi дослiдження, i зiбрання творiв - поетичнiх перекладив, критичнi працi i оригiнальнi твори М.Зерова: в 2-х т.-К.,1990.

Народився Микола Костянтинович Зеров 26.04.1890 в с.Зiньковi на Полтавщинi. Вчився у Київськiй гiмназiї. Пiсля закiнчення гiмназiї вiн з певними духовними та естетичними уподобаннями з конкретними намiрами вивчати iсторiю та лiтературу Давнього Риму приходить на iсторико-фiлологiчний факультет Київського унiверситету, а у 1914 р. став автором серйозного наукового дослiдження про творчiсть Є. Гребiнки. Водночас Зеров починає займатись перекладацькою роботою, добре володiючи латиною, французькою та iншими мовами. У 1918 р. Зеров починає спiвробiтничати з журналом «Книгар» - друкованим органом, майбутнiм осередком неокласикiв. Пiсля Жовтневої революцiї вiдбувався активний процес пробудження нацiональної свiдомостi, що передусiм знаходило свiй вияв серед творчої iнтелiгенцiї, зокрема в лiтературi.

Лiтературний процес 20-х рокiв в Українi позначений наявнiстю численних лiтературних органiзацiй з вiдмiнними, а то й зовсiм протилежними платформами та естетичними позицiями їх учасникiв. Доволi назвати лише кiлька з них: «Плуг» i «Гарт», котрi в Радянськiй Українi з'явились першими, яскравим прикладом непорозумiнь та рiзних iдейно-естетичних позицiй є те, скажiмо, що «Гарт», через пару рокiв реорганiзувався у «Ваплiте». Досить скандальну репутацiю мали українськi футуристи («Нова генерацiя», котрi нехтували класикою i вносили деструктивнi елементи в мистецтво, зокрема виступали за деструкцiю форми. Найбiльшої шкоди українському письменству, розвитковi естетивної думки, звiсно, задавали пролеткультiвцi, з їх запереченням досвiду минулого та європейських естетичних явищ є проповiдуюй масовiзм i невибагливiсть, щодо художнiх та естетичних критерiїв. Для них передусiм важливими були класова позицiя письменника, та пропаганда iдей пролетарiату.

Футуристам та пролеткультiвцям протистояли неокласики. Невелика лiтературна група, до складу якої входили: М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович, О.Бургард (вiдомий тепер пiд псевдонимом Юрiй Клен), якi свiтоглядно й естетично формувались у складний час на зломi двох епох. Їх всiх об'єднували такi життєво-свiтогляднi фактори, як родинне виховання, освiта, володiння iноземними мовами, обiзнаннiсть iз свiтовою лiтературою, студiювання античностi, нахил до наукового мислення, потяг до перекладської роботи i, передусiм, шановливе, ставлення до нацiональних традицiй, до свiтової класики. «Естетична платформа, яка їх об'єднувала - писав згодом Рильський: була любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини свiтової лiтератури». За визнанням самих же неокласикiв, їх група утворилась як рекцiя на футуризм.

Найбiльш послiдовним з усiх неокласикiв був Микола Зеров. У 20-х роках, коли масовий читач здебiльшого лише засвоював грамоту, Зеровськi Психеї, Афродiти, Геракли й Навсiкаї могли викликати лише супротив або подив. Та власне Зеров i не претендував на роль поета; тематичний дiапазон його лiрики визначався висококультурною освiченiстю поета та естетичними уподобаннями. За його власним висловом - це лiрика образiв i вiкiв. А через те чiльне мiсце в нiй займав еллiнський свiт, iсторiя, слов'янство, Київ. саме в планi iсторичних ретроспекцiй сприймається й «кримська теча». У цих тематичних рамках окреслюється i коло проблем, що хвилювало Зерова: класичне мистецтво, творче засвоєння здобуткiв загальнолюдської культури, фiлософськi проблеми впливу природи на людину, античнiсть.

Античний свiт полонив Зерова, вiн усiляко сприяв вiдновленню античних мотивiв, сюжетiв, образiв, вбачаючи в античнiй мiфологiї вираження гармонiйного культу краси.

Кримськi сонети - «Буюрнусi», «Чатир-Даг», «Богам вшом-перелетам-громам...», «Партенiт», «На верхiв'ях Качi» написанi Зеровим у 1926-1927 роках пiд його враженнями вiд перебування в Криму, куди вiн виїздив пiд час серпнево-вересневої вiдпустки, зупинився в будинку вiдпочинку у Буюрнусi, що неподалiк вiд Гурзуфа. Бували тут й iншi неокласики, зокрема Филипович та Драй-Хмара. Тодi ще над ним ще не нависала зловiсна хмара репресiй, а серце не передчувало страшної бiди - смертi їдиного сина, що незабаром врештi сплелося у їдиний трагiчний жмут. А тодi Зеров був сповнений сил, енегрiї й творчих задумiв. У такому гармонiйному станi злагоди своєї душi з довколишнiм свiтом увiйшов у його життя Крим. I на перший погляд, читаючи його сонети здавалось, що поет повнiстю вiддається гедонiстичнiй насолодi. Точнiсть деталi, предметнiсть образу зримо передають реалiї Криму: Чатир-Даг. Бiжить шосе. Прозорим фiолетом Закам'янiлi хвилi дальнiх гiр Укрили падiл, де шумить салгiр I спить село з похилим мiнаретом. Черешнi над камiнним парапетом, У бiлiй курявi заїжджий двiр, А в небi, переймаючи простiр, Пiднесся Чатир-Даг двiйним наметом.

сам Зеров зауважував, що тут: «Враження од першого погляда на масив iз станцiйного ресторану Таушан-базар по дорозi з сiмферополя до Алушти». Але Крим воскрешаэє в його уявi античнi образи, навiює античнi мотиви. Партенiт На скелi, де ламають дiорит, За темною грядою Аю-Дага Розташувала давня грецька сага Храм Артемiди, перший партенiт Лiта минають, не минає Вони живi, дива Архiпелага- Орестiв жах, Пiладова звитяга I смертний Iфiгенiї привiт

Як вже говорилось, у поетичному свiтовiдчуванню Зерова властива багата асоцiативнiсть i здатнiсть мислити ретроспективно, що власне виявилось i в цьому сонетi. «Безпосереднiм поштовхом до написання цього вiрша стало вiдвiдання поетом Криму 1927р., хоч, як часто це в нього трапляється, ретроспектива вiрша значно глибша: «Лiта минають, не минає лiт!». Отож, скiльки часу спливло, а за темною грядою Аю-Дага ввижаються проникливi i чутливi думи i дива Архiпелагу, i Орестiв жах, i Пiладова звинтяга, i смертний Iфегенiї привiт. Уява поета здатна воскресити всi цi ознаки минувшими, якi не канули в Лету, а мусять повнокровно ввiйти в сучаснiсть» - писав у своїй монографiї «Микола Зеров» В'ячеслав Брюховецький. К.,1990.

Певнi натяки простежуються тут на сучаснiсть через побiжно кинуту поетом деталь, яка до речi в поетицi Зерова вiдiгравала суттїву роль «Крiзь зуби витисненим» Трубадури!.. А кидається, вона одному з вульгарно-соцiалiстичним критикiв, котрий пiд час лiт диспуту висловився iзневажливим смислом «трубадури» на адресу неокласика Рильського ≥. Та й власне весь сонет, породжений кримськими враженнями, перейнятий естетичною концепцiєю захисту краси й античностi.

Зеров мав iронiчний склад розуму i в моменти душевної злагоди ця притаманна йому властивiсть виявлялась в доброзичливiй iронiї чи епiграмi. саме такий стан навiював йому перебування на пiвднi, вiдтак виникла «Кримська - елегiя», пародiя на П.Филиповича, де Зеров раптом розкрив приховуванi гранi своєї особливостi, а навiть й стилю! Похмура тiнь лягла вiд Карасану на Партенiт... Книжки (пляшки) встають i мадять iз туману немов магнiт...

Навiть цi два наведенi рядки свiдчать, який не схожий тут сам на себе строгий поет-класицист!

У наступнi найближчi роки, хоч нiщо й не вiщувало бiди, Зерову через брак коштiв не вдалося вибратись до Криму, i маємо нинi свiдченням, як сильно через те страждав поет. Та про це свiдчать i його останнi, присвяченi Криму в часи лихої негоди поезiї «Буюрнус», «Я не складав тобi нi гiмнiв, не поем», «Вечiр», написанi 1934 року iз кабiнетної тишi й спокою, з античного свiту краси i гармонiї. Поезiя Зерова 30-х рокiв входить в реальнiсть зриму, ясну, предметну, разом з тим болючу, суперечливу. У поета «рiвноваги» яскравiшим стає емоцiйне самовираження. Поетичнi образи стають бiльш земнi i зрозумiлi, набувають особливоi пластичностi. Поезiя Зерова поглиблюється у своїй узагальнюючiй сутностi. I це передусiм виявляється в його медитацiях, елегiйних дистихах, до яких i належать згадуванi поезiї безпосередньо пов'язанi з Кримом. Написанi вони в найтяжкi для поета роки. Участь неокласикiв у вiдомiй лiтературнiй дискусiї закiнчилася iдеологiчним цькуванням, саме у 1933 роцi розпочалися полiтичнi переслiдування. У 1935 роцi Зерова заарештували i звинуватили у «террористичнiй» дiяльностi. Пiсля суду звинуваченням вiн був вiдправлений на соловки.

Чи були у Зерова якiсь внутрiшнi передчуття, коли в одному з листiв з Криму вiн писав: «Про Пiвнiч i пiвнiчну природу говорити менi з Вами важко, Бiлих ночей та iншого на зразок «березового ситую» я не розумiю, а наше коротке лiто, ледь «вiдтаюче» (за Тютчевим), здається менi надто коротким. Нi, нема нiчого кращого, як сидiти в Криму у вереснi, їсти виноград, ходити без пiджака, купатися в морi й вiдчувати всiм єством, що 9 вересня осiнь почалася тiльки на календарi».

Яка жорстка iронiя долi, любити Еладу, Пiвдень, Крим, а опинитися у краях суворої одвiчної зими.

У 1937 роцi Зеров був розстрiляний. Це сталося саме у третю рiчницю з дня смертi його сина.