Українська література - статті та реферати

Творчість М. Рильського в умовах посилення тоталітарного тиску

Всі публікації щодо:
Рильський Максим

«Декларація обов'язків поета й громадянина», що відкриває збірку «Знак терезів» (1932), свідчила про рішучий перелом, який відбувся в свідомості поета в роки першої п'ятирічки, про рішуче його бажання бути активним будівником і співцем безкласового соціалістичного суспільства. Декларація проголошує розуміння мистецтва як зброї робітничого класу в його боротьбі за нове життя: Мусиш ти знати, з ким Виступаєш у лаві, Мусиш віддати їм Образи й тони яскраві, Мусиш своє ім'я Там написати ясно, Де мільйонне сіяє: Клас. Дальший творчий свій шлях Рильський пов'язує з долею народу, і саме цей зв'язок дає його поезії нові сили, нові теми й образи, розкриває перед ним широкі обрії майбутнього. Він вірить у перемогу нового світу над старим, соціалізму над капіталізмом, світла над темрявою. Терези життя хиляться на сторону робітника з важким молотом, що владно ставить його на шалю: Знак терезів — доби нової знак... Бійці, єднайтесь! Не дрімай, стороже! Безкрилу тьму навіки переможе Визвольник людства, вільний пролетар. («Знак терезів») Цикл «На тому березі» показує капіталістичний Захід — світ визиску й гніту. Пишне панство зібралося на бенкет, щоб у вині, танцях та розпусті втопити свій божевільний жах перед неминучою загибеллю. Але грізний спів «Інтернаціонала» нагадує йому про неминучість розплати («Бенкет»). У збірці «Знак терезів» вміщено і цикл портретів «Постаті», які також є свідченням творчої перебудови поета. Перед його духовним зором постають Прометей, Бетховен, Ленін, Франко, Шевченко як борці за краще життя людства. їх гуманність, а разом із тим непримиренність до ворогів ставить М. Рильський за зразок для себе і своїх читачів. Поки що постать Леніна він сприймає скоріше зовні, в плакатному зображенні: Всім злидарям він і гнаним Кинув потужне: боріться! Тим же й горить, як зоря, нам Жест огняної правиці. («Ленін») Поет рішуче відмежовується від тих, хто досі не бачить нового в житті, хто захоплюється абстрактною романтикою в дусі Уеллса і не бачить Дніпробуду — цього справжнього чуда, створеного людьми країни соціалізму. Проти ідеалізації минулого спрямовує він і поему «Марина», надруковану в 1933 році, прагнучи подати в ній правдиву картину життя народу за часів кріпацтва. В обдаруванні М. Рильського в однаковій мірі виявляється і ліричний, і епічний струмінь. До епічних творів у М. Рильського був нахил віддавна. Вже в збірці «Крізь бурю й сніг» з'явилися поеми «Чумаки» і «Крізь бурю й сніг», а в збірці «Де сходяться дороги» — поема «сашко». Новим кроком у розвитку епічного таланту Рильського була поема «Марина», що писалась водночас із поезіями збірки «Знак терезів». Про ідею цього твору автор писав у передмові так: «Ідея — фальшивість усякого «панського народолюбства», чи то «балагульсько-романтичного», чи навіть забарвленого кольорами найлівіших політичних течій, що на ті часи існували». У пролозі, звертаючись до радянської жінки-трудівниці, поет говорить, що він написав цю поему «не для плачу та ніжного ниття», а для того, щоб радянська жінка, востаннє подивившись на «сон важкий», сміливо йшла в ясне майбутнє. Дійсно, як важкий сон, постає перед нами з давнини життя Марини. Красуню кріпачку розшукав панський попихач Кутернога і привів до пана Пшемисловського в його «гарем». Марина ж любить машталіра Марка Небабу і втікає з ним, але їх наздоганяють, і панич Генріх вбиває Марка. Знову Марина у ненависному дворі Пшемисловського, але тепер вже нею цікавляться не лише старий пан Людвіг, а й молодий Генріх і сусідський панич Мар'ян. Мар'ян викрадає Марину, а коли вона перестає цікавити його, програє в карти шляхтичеві Замітальському. Марина стає акторкою кріпацького театру Замітальського. Почуття ненависті до панства все більш зростає в її серці. Однієї ночі вона підпалює будинок Замітальського, і в полум'ї пожежі, під караючою рукою селян, гинуть Мар'ян Мединський і його дружина. стоїть вона, заціпивши уста, струнка, вродлива, та уже не та, Не злякана, заплакана дитина, — Грім! гнів! покара! — месниця Марина. Хоч у центрі твору стоїть образ Марини, але поема охоплює значно ширше коло постатей, дає яскраву картину життя польського панства у першій половині XIX ст. Панночки зітхають та розчулюються від ніжної музики і б’ють покоївок, паничі чемно вклоняються дамам і виголошують гучні фрази про народолюбство, в той час як на конюшні за їх наказом шмагають кріпаків, — і всі вони викликають гнів і огиду. свої наступні збірки поет присвячує оспівуванню ясного сучасного і майбутнього Радянської Батьківщини. В творчості М. Рильського цих років особливо значне місце займає тема дружби народів. Новими мотивами пройнята і вся його особиста лірика. Збірки «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір винограду» (1940) пройняті молодечим запалом, бадьорим оптимістичним поглядом на світ, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу і його вождя — Комуністичної партії. Основний настрій лірики М. Рильського тепер визначається почуттям радості, що переповнює людину, юнацькою закоханістю в «нову весну людства», в якій так високо піднесено ім'я людини, дано всі умови для розвитку її здібностей. У збірці «Київ» вміщено вірші, присвячені столиці квітучої України — Києву. Більшість віршів збірки написано октавами, однією з найулюбленіших строф М. Рильського. Цей класичний розмір він зумів наповнити новим актуальним змістом. Поет добре знає історію Києва, і, може, через це йому особливо впадають в око ті зміни, які сталися у місті за роки п'ятирічок. Поет розуміє, що «зелений Київ наш» став таким тому, що «він червоний», що лише Радянська влада принесла на київські пагорби справжню весну. М. Рильський малює Київ не тільки як місто красивих будівель і парків, але як місто промислове, місто, в якому буяє кипуче творче життя: І вже на березі Дніпра-ріки Не днів минулих туга і скорбота, Ні, — у прийдешнє золоті ворота! Хто ж це зробив? — Їх звуть більшовики. Збірка «Київ» вперше в нашій поезії давала багатогранний образ столиці Радянської України, міста, так невпізнанне перетвореного більшовиками. Оспівуючи радісні будні соціалістичного Києва, його невпинне будування й розширення, з любов'ю нотуючи в своєму вірші такі деталі, як «чорно-сизий дим над весняним Подолом», «дух фарби свіжої», поет пишається тим, що Київ — рідний брат Москви та інших радянських міст — разом з ними будує новий радісний світ: Цей світ, обведений небесною стягою І переламаний крізь безліч людських призм, Приплив одним шляхом з Батумі і з Москвою В розлогий океан, що звуть соціалізм. («На березі») В строфах, де відчутні інтонації пушкінського «Мідного вершника» («Люблю тебя, Петра творенье»), поет висловлює любов до всього того, що приніс у життя Києва радянський лад: Люблю мінливість рухів та облич, Люблю знайомих бачить в незнайомих, Люблю дитячу щебетливу річ, сім'ю трудящих в ледарських хоромах. Електрикою перевиту ніч, Денну бадьорість по нічних утомах, І одностайних радощів зусиль, І в синьому димку автомобіль. («Октави») Збірка «Літо» (1936) становить дальший крок у творчому зростанні М. Рильського. Далеко раніше поет мріяв про «пишне творче літо», і сама назва його нової книги тепер розкриває основну ідею її: це літо настало і для всього народу, і для самого поета. Ніколи життя не було ще таким прекрасним і багатим, ніколи ще не становила такої високої цінності людина, ніколи не відкривалися перед нею такі широкі творчі можливості, ніколи не бушувала ще і в людях, і в самому поеті така жадоба творчості, така воля до активного втручання В життя своїм художнім словом. Багаті і повнокровні поетичні враження від радянської дійсності М. Рильський втілював у конкретні реалістичні малюнки, серед яких особливо помітне місце займають портретні зарисовки нових людей. Ось хлопчик-пастушок махає рукою поїздові, що проходить мимо. Так бувало й раніше; повз багатьох таких селянських хлопчиків мчали поїзди, лишаючи за собою хмари диму і невиразні мрії про якесь інше, краще життя. Але тепер цей хлопчик, підрісши, має всі можливості здійснити свої мрії — він сам водитиме поїзди або стане інженером, буде прокладати нові шляхи. Ось на палубі пароплава старий винахідник, що немало зазнавав колись глузувань із своїх винаходів, ділиться з поетом своєю радістю: його вислухали, зрозуміли, йому вдається перевірити на практиці свій винахід («Чотири поезії»). Ось прекрасна українська селянка: Глянула — аж засвітився сніг, І здалося — він розтане враз. Пластівень їй на плече приліг, І здалося, ніби то алмаз. Це голова сільради. В пам'яті поета за контрастом постає знана з дитинства мерзенна постать «волосного старшини» дореволюційного села з емблемою влади — палицею — в руках. Нічого спільного не має з цією постаттю образ жінки, представниці нової народної влади: Ти — ялина, сповнена жаги, Що росте на вітрі й сонці гінко... Гей, веселі наші береги, Горда, смілива радянська жінка («Голова сільради») Все це — окремі приклади перетворення країни, людей. Правдивий художник, ім'я якого ВКП(б), творить такі чудеса щоденно. Незліченні перемоги здобули наші люди. Вони завойовують Арктику, літають у стратосферу — і все це тільки початок комуністичного перетворення світу, остаточної перемоги над природою. Природа, як і раніш, близька і люба поетові. Він уважно читає її книгу і знаходить на кожній її сторінці образи-символи, що зміцнюють його віру в наше прекрасне сучасне, в якому проростає вже зерно великого майбутнього. Ось картина весняного перельоту журавлів, за якими поет стежить з однієї з київських вулиць. У стрункому льоті журавлиного ключа він вбачає алегорію, що відбиває творчі прагнення людей нашої Батьківщини: Міркую так: коли б мені схотілось Подати образ нашої доби У простій алегорії, — я взяв би Отой сталевий журавлиний ключ, Міцну напругу, силу непохитну, Його жадобу обріїв, його Непереможну волю, мудрий лад У побудові, де до того все скероване, щоб легше розтинати Грудьми повітря, де в вершині кута Летить одважний, мудрий проводир, І всі рівняють літ свій по ньому, І знає всяк мету свою й дорогу. («Журавлі») Характерним прийомом М. Рильського як поета-реаліста в цьому вірші є те, що він показує, з яких конкретних життєвих вражень виникла в нього філософська думка, втілена в образі журавлиного ключа. Перша частина вірша — це вихоплена з життя сценка: поет, його рідні та сусіди повибігали з дому, щоб глянути на перших весняних журавлів. Поет веде розповідь п'ятистопним неримованим ямбом з розмовною інтонацією, з частими перенесеннями речення з одного рядка в наступний. Навмисне усуваючи такі елементи вірша, як чіткий поділ на строфи і римування, поет зосереджує сприймання читача на внутрішній динаміці — виникненні і розвитку філософської думки, втіленої в образ. Ця форма, невимушена і природна, чи не вперше з явившись у М. Рильського в цьому вірші, потім не раз повториться в циклах, написаних також вільним п'ятистопним ямбом, наприклад, у циклі «Ленінградські нариси», у вірші «Мости» та ін. Розвиток тем, мотивів і образів збірки «Літо» бачимо в наступній збірці лірики «Україна». Великий вірш публіцистичного характеру — «Україна» — зображує нову, соціалістичну дійсність нашої республіки. На широких просторах української землі працюють щасливі люди; відійшли у безвість і ніколи не повернуться жахливі картини минулого: Встає в селі, встав у місті Нова людина. Гордий вік Вінчає слово: більшовик. У циклі «Чернігівські сонети» М. Рильський відтворює перед читачем образи людей, які залишили свій слід, пам'ять про себе в цьому колись спокійному стародавньому місті. Пушкін, Шевченко, Коцюбинський, Глібов — всі вони боролися за світле майбутнє, і це майбутнє стало дійсністю в оновленому Чернігові. Щирі рядки присвячено в сонетах славному сину Чернігівщини Миколі Щopcy. У весняному цвітінні нового життя особливо гостро і яскраво сприймає поет усі явища навколишньої дійсності, її найдрібніші деталі. М. Рильський вміє з незначних, звичайних фактів робити великі і значні висновки, пов'язувати мале з великим, особисте із загальним. Вірші поета, присвячені Вітчизні, сповнені палкої любові до її найкращих синів і дочок: Я казав синкові, що цвіте Вкраїна, Бо вона — країна у Країні Рад, — І пливла у далеч біла павутина, І сміялось небо, як блакитний сад. («Ми збирали з сином на землі каштани») Остання передвоєнна збірка М. Рильського, «Збір винограду», вийшла у 1940 році. У вірші «Народам світу» поет виступає проти тих, «чий бог — це торг, чий храм — війна». Він закликає народи з'єднатися у велику єдину сім'ю і покарати «тих, що роззявляють пащі, щоб світом володіти всім, що розбрат сіють поміж націй, щоб легше їх держать в ярмі» («Народам радянської землі»). Основний пафос збірки — заклик до оборони країни. Жанри лірики М. Рильського цього періоду своєрідні і різноманітні. Знайдемо у нього написані в класичній манері вірші широкого публіцистичного плану, що нагадують подібні твори Пушкіна, Лермонтова або Міцкевича. Як і раніше, він часто звертається до форми «ліро-епічного портрета», в нових своїх книгах даючи нам образи Гоголя, Шопена, Горького, славних чернігівців. Він створює низку пісень. Але, мабуть, найчастіше у нього зустрічається жанр ліричної або ліро-епічної медитації, тобто роздуму, часто глибоко інтимного, автобіографічного характеру. «Особисте» і «громадське» у Рильського — неподільні, і його «громадське» саме тому і впливає на читача, що воно в той самий час — і цілком «особисте». Відомо, що в ранніх книжках М. Рильського тема Батьківщини не займає помітного місця. спостерігаючи зростання поезії М. Рильського, можна сказати, що чим глибше входив поет у радянську дійсність, чим більше він визначався як поет радянський, тим більше зростав він і як поет український. Його радянський патріотизм підвищував у ньому почуття національної гордості. Рильському, як і кожному визначному поетові, ставало дедалі яснішим, що Жовтнева революція — такий самий природний, виправданий всім ходом попередніх подій висновок із історії України, як і з російської історії. серед його творів тридцятих років є великий епічний уривок — кілька розділів, написаних до колективної поеми «Іван Голота». Іван Голота — синтетичний образ українського народу в усі періоди його історичного життя. Тіснять його зовнішні вороги — татари і турки, терпить він від панів, чужих і своїх, б'ється у війську Богдана Хмельницького і в загоні Устима Кармелюка, слухає гнівну промову поета-агітатора Шевченка, бачить підлу брехню представників українського націоналізму і, пройшовши всі стадії визвольної боротьби, доходить свідомості, що порятунок його народу — тільки в спільній боротьбі братніх народів проти спільного ворога. Так виросла основна тема передвоєнного і воєнного періодів творчості М. Рильського — тема дружби народів.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.