Українська література - статті та реферати

Творчість Рильського воєнного періоду

Всі публікації щодо:
Рильський Максим

Під час Великої Вітчизняної війни, коли Україна тимчасово перебувала під владою фашистських загарбників, Максим Рильський палко вірив у перемогу і стверджував, що люди вмирають, але народ безсмертний. У ті важкі часи поет, котрому довелося покинути рідну землю й евакуюватися до Уфи, створив «слово про рідну матір», яке назавжди залишиться пам'ятником високого патріотичного почуття, виразом любові до Батьківщини, ненависті до її поневолювачів і віри в перемогу.

Гримить Дніпро, шумить сула,

Озвались голосом Карпати,

І клич подільського села

В Путивлі сивому чувати.

Чи совам зборкати орла?

Чи правду кривді подолати?

До воєнних літ належить і поема «Жага», яку справедливо вважають своєрідною поетичною симфонією: ліричні й епічні картини змінюють одна одну, створюючи узагальнене величне зображення Вітчизни, України. Ліричні монологи відкривають і завершують твір, а всередині його чути голоси, що славлять «велику і чисту воду», «святий хліб», весняне відродження природи та людини. Змінюються ритми поеми, один настрій напливав на інший, — і над усім — велич непереможного людського духу, сповненого вічної спраги буття. Відродження натомленої, змордованої землі — провідна думка твору, котрий вимагає напруженої уваги читачів і правильного розуміння всіх його частин. До цієї поеми-видіння Максим Рильський широко залучав українські народні пісні та думи, саме тому вона звучить як народно-національне творіння.

Лірика періоду війни виявляла почуття поета-громадянина, патріота — любов до поневоленої, але нескореної України та глибоку зненависть до її окупантів. Рильський кілька разів виїздив на фронт, де виступав серед бійців. Він одержував багато листів од них, і ці складені трикутниками аркушики були хвилююче дорогі письменникові.

Роки Великої Вітчизняної війни відкривають новий період і в творчості М. Рильського. Як змінився, як безмежно виріс і змужнів поет! А він же на початку свого творчого шляху гадав, що враження від життя можуть стати предметом мистецтва тільки тоді, коли вони відстоялись у свідомості творця, стали предметом ліричного «споглядання». В роки 1941 - 1944 поезія М. Рильського йшла врівень з подіями, безпосередньо виростала З них, як пісні всіх найкращих поетів нашої країни. Вона зміцнювала в нас любов до Батьківщини, ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. У далекому тилу і в безпосередній близькості до фронту, на зборах Академії наук Української РсР, евакуйованої до Уфи, на мітингу українського народу в саратові, на освітлених ракетами переможних салютів вулицях Москви, в Харкові, тільки-но визволеному від німецьких загарбників, у Києві, що зіяв ще руїнами Хрещатика, - скрізь звучав голос поета. Радянський патріотизм об'єднує почуття любові до свого народу з ідеєю рівності і братерства всіх народів - з «чуттям єдиної родини», як сказав інший видатний поет Радянської України (Павло Тичина). У цьому - одне з джерел тієї великої радості, якою, мов сонцем, пронизані були передвоєнні вірші М. Рильського. Воєнні роки посилили у нього, як і в інших радянських поетів, почуття любові до Вітчизни. До відчуття навислої над нею загрози, до почуття гострого обурення з зухвалості ворога у поета Радянської України прилучився ще й гострий біль розлуки. Чорна хмара фашистської сарани спустилася на рідні поетові місця - на «Київ злотолитий, Ірпінську тишу смолисту, рожеву Романівку», на українські ясні зорі, тихі води, на все, створене народом, який за Радянської влади вперше в багатовіковій історії зітхнув на повні груди. Українську радянську землю топтав ворог. Охоплений лютою ненавистю до слов'янських народів, він намагався поневолити український народ, винищити його. В усіх творах М. Рильського цього часу чується один основний мотив: віра в перемогу людяності над звірством. Запорука цієї перемоги - Радянська Армія, велика Комуністична партія, дружна сім'я братніх народів союзу, братня сім'я слов'ян, нарешті, все прогресивне людство, що піднялося на боротьбу «з нелюдами». Україна не може загинути, не може бути стертий з лиця землі народ, що створив велику культуру, що висунув Шевченка, Франка, чудових музикантів, артистів: Хіба умерти можна їй, В гарячій захлинутись крові, Коли на справедливий бій Зовуть і дерева в діброві, Коли живе вона в міцній сім'ї великій, вольній, новій? («слово про рідну матір») У цій сім'ї - братній російський народ, з яким долю України з'єднала мудра далекоглядність Богдана Хмельницького, тут і інші народи союзу, незліченна «промениста рать», що вийшла назустріч темній силі і її посіпакам. У страшні роки, коли гітлерівські підніжки, українсько-німецькі націоналісти, намагалися продати український народ у фашистське рабство, М. Рильський стверджував спільність інтересів свого народу з інтересами прогресивного людства, невіддільність України від інших радянських республік і таврував ворогів-запроданців вогненно-гнівними словами: Я - син Країни Рад. Ви чуєте, іуди, Ви всі, що Каїна горить на вас печать? Отчизни іншої нема в нас і не буде, Ми кров'ю матері не вмієм торгувать! Не тільки знесена на камінь п'єдестала, Квітками вінчана і кроплена вином, - стократ милішою вона для серця стала, Грудьми стрічаючи руїну і погром. («Я - син Країни Рад») Поет вірить, що, як повік не впасти Москві, «серцю народів, мозкові землі», так ніколи не покриє морок туманів улюбленої столиці України - Києва. Він знає, що Настане день, настане час - І розіллється знов медами Земля, що освятив Тарас своїми муками-ділами. («слово про рідну матір») У поезіях «Ленінград», «Москва», «Друзям по союзу», «До Янки Купали» та інших поет стверджує нерозривну, перевірену і загартовану у вогні Вітчизняної війни дружбу і єдність українського народу з великим російським та іншими народами соціалістичної вітчизни. Поезії М. Рильського запалювали вогонь ентузіазму у тисяч воїнів на фронтах, тисяч трудівників у тилу, закликаючи до патріотичних подвигів в ім'я перемоги («Бійцям Південного фронту»). У роки війни Рильський - не тільки поет, а й публіцист і громадський діяч. Його статті і публічні виступи мобілізовували на боротьбу, наближали нашу перемогу. Але і його поезії цих років - не тільки художні твори, а й діяння громадянина-патріота великої Радянської країни. серед цих поезій є «Лист до українців в Америці» (1941). Поет вірить, що його слово дійде до братів, які живуть за океаном, наче райдуга, що велетенською своєю дугою єднає два материки. Він говорить їм про мету нашої війни, про велич нашої боротьби, про неминучість нашої перемоги. І слово його справді було почуте: українці, які живуть у Канаді, відповіли листом на послання знаного і любимого поета Радянської України. Це один з багатьох випадків безпосереднього відгуку читачів на голос Рильського. Найвидатнішим із творів Рильського за роки війни є поема-видіння «Жага». У творчості М. Рильського, кажучи взагалі, зрівноважені і жар натхнення, і той «холод ума поверяющего», що його Баратинський вважав конче потрібним для поета. Постійне звертання до класиків надало творам М. Рильського ясності і простоти мови, чіткості архітектоніки. Недаремно ж музика була, як ми знаємо, одним із найсильніших переживань дитинства і юності поета. Досить часто його творча уява, відходячи від звичайного «пластичного» ладу, переключається на музичний. «Жага» - один із наочних прикладів такого переключення. З першого погляду - це кілька ліричних і ліро-епічних картин, що не мають ніякого іншого зв'язку, крім спільної ідеї - любові до Батьківщини і болю з приводу її страждань. Поема починається і кінчається ліричними монологами-піснями: перший є інтродукцією; «Тобі, тобі, моя Вітчизно, у серці дзвонять голоси», - говориться в кінці її. Далі йдуть партії цих «голосів». Перший славить «велику і чисту воду», другий - «святий хліб», третій - радість весняного відродження людини та природи. Не можна жити без них, як не можна жити без Вітчизни. Це символ безмежно інтимного, нерозривного злиття з найсвященнішим - з рідною землею. Голоси змовкають, відхиляється завіса минулого, і в тумані встають «силуети»: образи людей із народу, що знемагають від голоду, рабства, непосильної праці. скарги їх змінюються наростаючим рокотанням революційної грози. Уривається вона, і гуде голос казки про те, як прекрасна дівчина Україна зустрілася з юнаком Жовтнем. сон сторіч про краще життя збувся, хмари розвіялись, відкрилась сяюча далечінь творчого життя. І раптом тон і стиль поеми різко змінюються: від запального, від пісні й гімна - до спокійного оповідання. Далекий весняний день в околицях Києва на Ірпені. Поет з дружиною і сином пораються в своєму маленькому садку, а високо в небі летять гуси, і в їх гоготанні чуються Добросусідські вигуки та сміх, Як тут, у нас.- О гуси, гусенята! Прилиньте нині взяти на крилята Земних дітей!.. Та ні! Дарма! Дарма! Мій сад - пустеля, і мій дім - тюрма! Різким звуком уривається течія мирного речитативу, що повідав про недавній спокій і радість життя. На зміну п'ятистопним ямбам ідуть вільні вірші: вигуки обурення переходять у крики прокляття ворогові. Нове видіння: образа скорбної матері, що скликає синів на боротьбу з ворогом. Фінал - знову ліричний монолог, уболівання над стражданням Батьківщини, який закінчується ствердженням віри в неминучість перемоги і відродження змученої рідної землі. Безпосередністю почуття, силою пафосу, мовним та ритмічним багатством, своєрідністю суто музичної будови «Жага» становить значне явище в творчому розвитку поета. Критика, проте, відзначала, що деякі вади поеми знижують її ідейно-виховну силу. До них вона відносила звужене розуміння патріотизму, недостатнє розкриття значення радянського періоду в історії України. Не погоджувались критики і з образом України - розіп'ятої на хресті матері-мучениці, образом, який не пов'язується з уявленням про нескорену Радянську Україну, що всю війну продовжувала боротися. Немає нічого поганого в тому, що в багатому стилістичному запасі поета, який у своїй творчості чергує високий ораторський стиль з мелодично-пісенним і буденно-розмовним, поруч з просторіччям, книжною мовою, неологізмами також широко використовуються архаїзми (в українській класичній поезії ми знаходимо аналогію у Шевченка), але, можливо, у даному разі, справді, наліт архаїки в образній системі був зайвим. Ще суворішій критиці підпала опублікована в 1944 році автобіографічна поема «Мандрівка в молодість». У ній поетові, відірваному від України (поема писалася в роки евакуації в Уфі), схотілося з усією щирістю розповісти про початок свого життєвого шляху, про ту пору, коли він жив як «сучасності короткозорий син», коли, за його визнанням, його світогляд був сумішшю ліберального демократизму батьків з впливами занепадницьких гуртків «золотої молоді». Поет не виправдовував цього, але й не осуджував. Про своє дитинство і юність він розповів так, нібито прожиті роки не перетворили його самого на «нову людину». Панівним у поемі стало почуття безмежної благодушності і всепрощення. Але матеріалістичне розуміння дійсності вимагає партійності в оцінках і виключає об'єктивістський підхід до життя. Поет сприйняв цю сувору, але справедливу критику і згодом докорінно переробив поему.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.