Українська література - статті та реферати
Поезія М. Хвильового
Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола
М.Хвильовий — поет. Поема «В електричний вік» (1921). Збірки поезій «Молодість (1921), «Досвітні симфонії (1922), «старі вірші» (1931). Романтичний пафос збірок, захоплення поета героїкою революції. Ліричний герой поезій — носій національної свідомості, любові до історії, культури, мови України. Новизна образів, яскравість і свіжість асоціативних зближень, ритміко-інтонаційних засобів. Звернення молодого поета засобів символізму, імажинізму, футуризму. Перші літературні спроби М.Хвильового можна, очевидно, датувати 1913 — 1915 рр. Він одразу входить у харківське письменницьке коло, яке формувалося навколо редагованої Василем Елланом-Блакитним газети «Вісті ВУЦВК». саме 1921 р. з'являється окремим виданням поема «В електричний вік» та збірка поезій «Молодість». Вірші М.Хвильового публікуються на сторінках журналу «Шляхи мистецтва», «Арена», альманаху «Поезії». У збірнику «Жовтень» з'являється «Наш Універсал до робітництва і пролетарських мистців українських», підписаний М.Йогансеном, В.сосюрою й М.Хвильовим. Це була відозва, витримана в пролетарському дусі, суголосна самій атмосфері доби. Хвильовий вступає до спілки пролетарських письменників «Гарт», пізніше стає одним із ініціаторів створення ВАПЛІТЕ. Але поза цією багатогранною політичною, організаторською діяльністю триває напружена робота за письменницьким столом. Про Хвильового-поета заговорила тодішня критика. У 1922 р. вийшла збірка поезій «Досвітні симфонії». Разом з пізнішими підсумковими «старими поезіями» (1931) названі видання дають більш-менш повне уявлення про поетичну творчість майбутнього прозаїка, що розвивалася в руслі тодішніх найавторитетніших поетичних течій — символізму та футуризму.
Хвильовий культивує верлібр, невтомно експериментує з формою. Вибагливий читач і сьогодні поцінує деякі його цікаві неологізми, оригінальний звукопис. Починав поет як співець нового господаря життя — пролетаріату. У його ранніх віршах звучали бадьорі, життєствердні нотки. А в поемі «Досвітні симфонії» він з молодим завзяттям формулює своє поетичне кредо: «сонце! Я такий же романтик, як і ти». Критика одразу ж зарахувала його до пролетарських митців. справді, поет хоче остаточно попрощатися з патріархальним селом, з тими безкраїми просторами, де колись «в степах мантачив сміх», і співати гімни заводам, робітникам. Він намагається відтворити атмосферу заводської праці, окреслити індивідуалізовані постаті пролетарів («скляр», «Біля коксової печі», «Молотки»). У вірші, присвяченому Павлові Тичині, Хвильовий пробує дати антитезу до знаменитого «Псалома залізу»:
Кохаємо залізо й мідь,
Бетони і чугуни —
Від них родилися громи,
Але і співні струни.
Поему «Досвітні симфонії», якою відкривалася однойменна збірка, починає гордим «Аз єсмь робітник». Проте ця пролетарська образність здебільшого зоставалася абстрактною. святослав Гординський, автор чи не найгрунтовнішої статті, присвяченої поезії Хвильового, слушно відзначив:
«сьогодні, з більш як піввікової перспективи для критика та ніби пролетарська поезія здається радше тільки натяками на бажану тему. Герої тієї поезії Хвильового — це тільки півабстрактні фігури, мало конкретні, якщо порівняти їх хоч би з такими безіменними героями фабричних поем Верхарна. Автор сам відчував схематизм цієї поезії. Він прагне ширших, масштабніших узагальнень, віддає данину популярному у тодішній поезії космізму. Поет бачить «обшир до Оріона», хоче тягнутися до «стяга зорі». Його мучить поривна жага всепізнання.
Втім цей поривний романтик уміє тонко відтворити момент якихось інтимних переживань, довірчо поділитися з читачем, скажімо, думками про недоцільність безоглядного відкидання минулого. До залюбленого в індустріальне місто поета приходять дорогі спогади, будять сумніви: Що ти краще десь найшов на світі За осінню далечінь в степу? самобутній голос автора «Молодості» й «Досвітніх симфоній» не губився в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років.