Українська література - статті та реферати

М. Хвильовий — провідна постать літератури. Дискусії 25-28 років. Літературна публіцистика

Романи «Вальдшнепи» та «Іроїда» були конфісковані вже після публікації перших частин. 1925-26 рр. Хвильовий різко виступив проти цих нападок, і це зробило його постать ще більш відомим і підняло його моральний авторитет. Перша відповідь була організаційною: у грудні 1925 - січні 1926 року було створено «Вільну Академію Пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ). Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. ВАПЛІТЕ цілком відкидала «масовізм» «пролетарських організацій». Лідером організації був Хвильовий. Президентами - М. Яловий (Ю. Шпал, пізніше М. Куліш), секретарем - А. Любченко. Друга відповідь була ідейною. Він публікує окремими книжками чотири серії памфлетів (щоправда, четверта - «Україна чи Малоросія?» - не була допущена до друку). Проте перші - «Камо Грядеши» (Харків «Книгоспілка», 1925), «Думки проти течії» (Харків, ДВУ, 1926), «Апологети писаризму», «До потреби культурної революції» (Культура і побут, 1926, ч.ч. 9-13) - таки вдалося опублікувати.

У цих есеях Хвильовий піднімає багато проблемних питань, крізь які червоною ниткою проходять три головні тези:

1) Кінець малоросійському епігонству і провінційності, українське мистецтво прилучається до світового, і, в першу чергу, до західноєвропейського мистецтва;

2) Кінець російської гегемонії на Україні; Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? - самостійна. Ну так і Україна самостійна;

3) Українське мистецтво має власну велику місію, воно започатковує нове велике культурне коло, що йому Хвильовий дав умовну назву «азіатський ренесанс».

Памфлети Хвильового висловили загальний настрій нації: першим підтримав Хвильового лідер групи неокласиків Микола Зеров. Приєдналась до головних тез Хвильового й Українська Академія Наук: на влаштованому нею диспуті з приводу появи «Камо Грядеши» чільний співробітник Академії Михайло Могилянський висловив загальний настрій, сказавши: «Враження від статей Хвильового подібне до того, ніби в кімнаті, де було так душно, що важко дихати, відчинили вікна, й легені раптом відчули свіже повітря». Вплив цих статей вийшов далеко за межі гуманітарно-культурної сфери. Так, Михайло Волобуєв, наслідуючи Хвильового, за допомогою статистичних даних показав, що комуністична Москва продовжує на Україні стару царсько-російську колоніально-експлуататорську політику, і на підставі цього обґрунтував потребу окремого розвитку української економіки.

Член ЦК КП(б)У Олександр Шумський також став на оборону Хвильового від нападок ЦК, вимагав замінити у ЦК КП(б)У та уряді УРсР українськими комуністами присланих з Москви наглядачів і сприяти дерусифікації пролетаріату. Москва не сподівалася такого опору. У листі «До тов. Кагановича та інших членів ПБ ЦК КП(б)У» від 26 квітня 1926 року І.сталін виправдовував панування росіян в Радянській Україні тим, що «українські марксистські кадри тепер недостатні». Тому... треба бити насамперед українських марксистів-комуністів на чолі з Хвильовим. Далі сталін говорить про те, що керівництво Москви, мовляв, визнає весь світ: «В той час як західноєвропейські пролетарські класи і їхні комуністичні партії повні любові до Москви, цитаделі міжнародного революційного руху, в той час, коли західноєвропейський пролетаріат із захопленням дивиться на прапор, що повіває над Москвою, український комуніст Хвильовий не має нічого сказати на користь Москви, як тільки закликати українських діячів тікати якомога швидше від Москви».

Гасла Хвильового «геть від Москви», «курс на Європу» стали тим більш небезпечними, бо поширювались і в інших національних республіках.

1927 р. на з'їзді КП(б)У Л. Каганович таврує Хвильового як прихильника реставрації буржуазної влади. Відтоді в літературний побут міцно ввійшов термін «хвильовізм», що в найбільш крайньому значенні ототожнювався з фашизмом. Програвши битву ідей, Москва вирішує показати за ким груба фізична сила. Вже незабаром у пресі поширюється теза про те, що роман «Вальдшнепи» і статтю «Україна чи Малоросія?» треба кваліфікувати не як ухил, а як відверту зраду. Хвильового проголошують зрадником саме тоді, коли він перебуває за кордоном (зима 1927-28).

Хвильовий вирішує написати покаянного листа і «здатися на милість партії», аніж скористатися можливістю врятуватися еміграцією. В той же час сталін робить спробу вивищити Хвильового і декого з інших українських письменників обіцянками різних поступок для української літератури з тим, аби розсварити з рештою українських сил.