Українська література - статті та реферати

Тематичні обрії творчості Г. Косинки

Основна тематика творів Косинки - українське село, основний образ - український селянин. В містких, насичених людськими пристрастями оповіданнях він виступав виразником селянських дум і борінь, що клекотали навколо «святої земельки» за право володіти нею і бути на ній самими собою. Більшовикам же потрібно було зпролетаризувати, зденаціоналізувати українське селянство, зробити його люмпеном, повністю залежним від комуністичного режиму. Політика розпалювання класової боротьби на селі призвела до фізичного нищення спадкових хліборобських родів і громад, а потім - і до кромішнього геноциду голодом. сваволю комуністичних колонізаторів в українському селі Косинка не сприймав жодною фіброю душі, але, не маючи змоги до відвертого опору, тамував свій відчай творами, пройнятими болем безвиході, глухого кута, в який загнано було його народ. Одночасно з літературною діяльністю Косинка вів активне громадське життя: працював у редакціях газет і журналів, у видавництві та на кінофабриці, обіймав певний час посаду директора республіканського радіокомітету. Він хотів усюди приносити користь людям, бачити наслідки зусиль патріотів українського Відродження, щиро вірив у те, що от-от настануть кращі часи для його народу. Але дійсність дедалі частіше розвіювала щирі надії письменника. Нестерпного болю завдавало йому те, що відбувалося на селі. Ревно виконуючи обов'язки годувальника, він часто бував у своїй Щербанівці, де його мати, Наталка Романівна, перебивалася на безхліб'ї з п'ятьма молодшими за нього братами і сестрами. село ледь животіло, і це гнітило Григорія найбільше. скільки разів, обвішавшись продовольчими клунками, добирався бездоріжжям, пароплавом по Дніпру з Києва до Щербанівки! Трепетні спогади про ці подвижницькі приїзди залишила найменша Григорієва сестра Храсина. Ходіння по лезу ножа гостро відчувалося у творах, написаних Косинкою на початку 30-х років. Офіційна «пролетарська» критика перейшла до відвертого цькування письменника. На нищівно сувору оцінку наразився весь доробок «куркульського ідеолога». Розгромні виступи ортодоксальних критиків В.Коряка, с.Щупака, І.Кулика, Б.Коваленка та ще з ними піддавали остракізму твори, поділені ними на «дезертирську» («Постріл», «В житах», «Десять»), «куркульсько-бандитську» («Темна ніч», «За ворітьми», «Політика», «Циркуль», «Анархісти») та «інтервентську» («Мати») тематики. Критика ця більше скидалася на лайку або на відверті доноси, рахунок яким поклала надрукована 1931 року в журналі «Критика» рецензія О.Полторацького на оповідання «Змовини», в якій рецензент безцеремонно заявляв: «Усе оповідання «Змовини» є «мандат» куркульського агента в радянській літературі. Розбитий в лобовій атаці, він навчився приховувати свої куркульські ідейки під езоповою мовою. Зле буде, якщо з цього пасажу зі «Змовинами» ми не наберемо собі досвіду для глибшої аналізи класово ворожих творів. Приковані способи, куркульську езопову мову повинні ми неухильно викривати для остаточної перемоги пролетарської ідеології на літературному фронті». Тонкий психолог селянської душі, життєлюб, оптиміст, вірний правді й красі, він має величезну силу емоційного впливу на читача. Непідробна, природна народність надавала його творам особливої принадності. Кожне суспільне явище письменник розглядав з позицій людини, очима трудівника чи через призму заможника або дезертира. Він разом з героями шукав правду, істину. А істина не відразу відкривалася кожному. Тому інколи виникали сумніви, не все вдавалося легко й відразу. Письменник настійно і послідовно розкривав процес зростання людської гідності в середовищі українських незаможників. Його герої сильні і вольові, багаті і красиві душею, завжди дійові й життєво правдиві, переконливі. Процеси, що тоді відбувалися на селі, не такі прості й однозначні, як нам до цього зображували в історичних працях. справедливо зазначає М. Жулинський: «Григорій Косинка... ці складні незрідка драматичні процеси на селі прагнув відтворити правдиво, з максимально можливим морально-психологічним «забезпеченням» характерів. А ці явища і процеси були складні, неоднозначні, симпатії письменника, звісно, були на боці бідних, безземельних». Все, про що писав Косинка, не видумане, а відібране, виношене, виважене, вкарбувалося у його свідомості. Він добре знав психологію заможних селян, бо самому довелося з дитячих літ поневірятися на чужих землях. Його герої — живі, пристрасні, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорстокими, немилосердними і цинічними, але не здатними протистояти руху часу. Такими виступають Андріян Кушнір у новелі «Політика», Кирило смолянчук та штабс-капітан у «Гармонії». З цього тиску і відвертого шельмування було зрозуміло, що є намір прибрати Григорія Косинку з»літературного фронту» силоміць, що він потрапив до «чорних списків» і розправа неминуча.

Простежимо в новелі «На буряки», як легко й невимушене нанизує автор слово до слова, неначе вдова Марта, що сидить під хвірткою та «в'яже свої думки, мов осіннє сонце бабине літо на стерні». Тче письменник барвисту гаму, створюючи зриму картину з селянського життя: «Літо. Починає благословитись на світ. Мати рве на городі росисту цибулю, меле пляшкою сіль і кладе з сухою паляницею до торби-рукава...» Короткі, скупі фрази. А кожна деталь малює нам точну епічну картину. І та «росиста» цибуля, і пляшка, якою мати розтирає дрібку солі, щоб покласти синові на обід в «торбу-рукав». За цими тихими, лагідними словами письменника відразу постає у нашій уяві страдницьке життя матері-вдови... Вона стоїть в узголів'ї сина, якому «страшенно хочеться спати, аж пахне і сниться: біліє полями туман, а росою — молоко, холодне і смачне-смачне». Розкрила свитку, глянула на порепані ноги...: «О діти, діти! На буряки, пузатим служить, весь вік поневірятися... За що? Де ж тоді Бог? Ні, далі цього не буде, люди...» Так думає мати-вдова. В її свідомості прокидається надія, що «далі цього не буде...» А поки що вона стоїть у вікні, «молиться до кривавої сонячної смуги» і плаче. А «сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку...» Письменник не тільки відчуває найтонші порухи юнацької душі, він як великий психолог художніми засобами вміє передати їх так, щоб захопити, схвилювати читача, перейнятися його думками, діями, помислами...

«сьогодні, мамо, треба, купить тому рябому собаці півпляшки — не дає гонить два рядки, треба підмазать...» Розуміє — без хабаря не заробити за літо на штани. І хоч мова йде про злидні, нужденне життя, та скільки тепла, задушевності, доброти в стосунках, в розмові сина з матір'ю, скільки поваги, любові і радості... Хлопець хапає сапку, біжить на поле. Письменник не фальшивить, ніби читає душу юнака. Він розуміє сподівання хлопця: «Боже, коли б гонить сьогодні два рядки! Яке це щастя: два рядки — синя сорочка, хліб...» Але він поспішає на чуже поле і тому, що там чорнява Пріся... «Яка вона добра й гарна...» І ввечері, натомлений, напівсонний, він буде ділитися з матір'ю радістю, що сьогодні таки гнав по два рядки, не омине, а скаже матері і про ту Прохоренкову дівчину, яка допомагала йому. І коли мати ніби ненароком ще раз перепитає, хто переполював йому рядки, сором'язливо скаже: «Прохоренкова... Гарна дівчина...» Хлопець «зажмурив око, почервонів, а мати помітила і запитала: «В повітці будеш спати?» У нього пробуджується самосвідомість — це вже не раб. Зростає людина, яка розуміє: «Працюю, не розгинаючись, стараюсь, зверху пече сонце, а в грудях печія, і десь глибоко-глибоко думка жевріє: «Мужицька доля гірка...» А поки уві сні підлітка вимальовується казково-принадне майбутнє, де буде жити щасливо його мати і та чорнява Пріся, що допомагає йому, переполюючи рядки. А чи буде воно, те щасливе життя для селян-бідняків?..

У своїх творах письменник через героїв розкриває життя, людську душу... Мусій Швачка (оповідання «Політика») збирається на колядування до заможного свата. Він чесний, принциповий і безкомпромісний, відстоює інтереси незаможників по-своєму справедливо, аби ніхто не смів докоряти, що він, Швачка, «не правильну політику робить». У зіткненні з заможними селянами, яких давно недолюблював, не розгубився, жодним переконанням не поступився. Вони вхопилися за ножі, Швачка вийняв браунінг... Пролилася кров. «Оцю вимріяну, сподівану землю такі бідаки, як Мусій Швачка, віддавати не будуть. Але й Кушнір та йому подібні не змиряться з тим, щоб їхня земля вислизнула з їхніх рук навіки,— пише М. Жулинський, цілком слушно стверджуючи: — Григорій Косинка «в художньому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми героями не допускає жодних компромісів. Не жаліє ні бідняка, який одержав землю і засліплено торжествує — втішається, бо він щасливий, а як далі буде розвиватись революція, його не цікавить. Безжально розвінчує і несамовиту лють куркуля, який зненавидів голодного сусіду за його надію на власну земельку». Пристрасне слово Косинки було виразником громадських думок і палких почуттів, сповнених боротьби за звільнення людини, за її щастя. «За волю і життя. Правдивий шлях, товариші,— шлях боротьби... Оце наш шлях»,— твердо вибирають свою дорогу незаможники села Шубовки («сходка»). Революція виставила на очі всі болячки життя, та не зуміла їх вирішити. Гасла та заклики: «Відбирай!», «Грабуй награбоване!», «Хто не бідняк, той ворог народу!» — не завжди були справедливими. А тому, коли читаєш оповідання «Змовини», відчуваєш, що письменник дивиться на світ з загальнолюдських позицій.