Українська література - статті та реферати

«Мина Мазайло» Миколи Куліша

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Наприкiнцi 1928 р. Кулiш написав комедiю «Мина Мазайло», темою якоï, за його ж словами, стало «мiщанство i украïнiзацiя». Поява твору вiдразу ж стала подiєю лiтературно-мистецького й духовного життя. Уже навеснi, в березнi та квiтнi 1929 року, комедiю було поставлено в багатьох театрах у Днiпропетровському театрi iм. Т. Г. Шевченка, Курбасiвському «Березолi» (Харкiв), театрi iменi Iвана Франка, яким керував Г. Юра (Киïв). Протягом року п'єсу «Мина Мазайло» було надруковано. Спочатку в одному з найбiльш самобутнiх i «європеïстських» украïнських видань кiнця 20-х рокiв XX столiття і гумористично-сатиричному альманасi «Лiтературний ярмарок» (шосте число за 1929 рiк), а пiзнiше, все у тому ж 1929р., п'єса вийшла в Харковi окремою книжкою. Пiсля постановки й публiкацiï комедiя швидко одержала визнання. Проблематика, художнi реалiï твору жваво обговорювалися у пресi, стали предметом дискусiй, у процесi яких висловлювалося чимало високих i дуже високих оцiнок. Так, масштабний естетик М. Хвильовий оцiнював комедiю «Мина Мазайло» як «епохальне» для украïнськоï лiтератури художнє явище. А Остап Вишня говорив про п'єсу як про «надзвичайноï краси рiч», рiвень же художньоï довершеностi Кулïшевоï роботи у цiй комедiï вважав недосяжним не тiльки для критики, але й для колег-письменникiв, i вiдзначав: «Про автора не говоритимемо: це вище за нас».

Комедiя «Мина Мазайло» вiдрiзняється оригiнальним сюжетом, в якому переплетено культурно-соцiальний та родинно-iнтимний аспекти, мiстить галерею виразних характерiв з iндивiдуалiзованим культурним i нацiональним свiтоглядом (Мина Мазайло, Мокiй, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародiйними, карикатурними, фарсовими сценами. У творi активно використано широкий дiапазон живоï i тому колоритноï мови, що рельєфно вiдбиває специфiку духовних та нацiональних цiнностей основних персонажiв. Образи Мини та Мокiя, тьотi Мотi та дядька Тараса з моменту ïхньоï появи у творi одразу постають як духовнi антитези.

З перших же рядкiв твору ми дiзнаємось про конфлiкт у сiм'ï Мазайлiв: батько, службовець тресту «Донвугiлля» Мина Мазайло, соромиться свого «малоросiйського» походження, бачить причину всiх своïх негараздiв i нездiйснених мрiй у своєму прiзвищi, тому бажає змiнити його на росiйське. Страждає Мина щей тому, що його син Мокiй вдарився в «украïнськi фантазiï», розкопав навiть, що хтось iз його предкiв був Квачем, а цього Минi терпiти вже зовсiм несила; дочка Рина з матiр'ю прагнуть вплинути на Мокiя та пiдтримати Мину. Розрахунок у Рини простий: подруга Уля зiграє закохану Мокiй захопиться нею, а за-хопившись, вiн вiдiйде вiд «своïх украïнських фантазiй», тодi батько оформить собйй родинi нове прiзвище, вони не будуть соромитися старого, украïнського прiзвища, i конфлiктну ситуацiю в родинi буде знято. Переполох, який учинився в родинi Мини Мазайла у зв'язку з тим, що Мокiя вiдвiдав, як каже його батько, «дур украïнський», втягує у свiй вир дедалi бiльше дискутантiв. З'являється щирий украïнець дядько Тарас зi своïми категоричними судженнями i дискутує з Мокiєм, який для нього «радянський украïнець», i особливо з Мотроною Розторгуєвою, яка спецiально приïхала з Курська, щоб «урятувати» свого племiнника Мокiя вiд «украïнських фантазiй». Тьотя Мотя з Курська змальована Кулiшем блискуче: перед нами живе втiлення великодержавноï пихи. Прикмети ïï украïнофобства (вiд зневажливо-зверхнього тону до демагогiчноï аргументацiï, наприклад, чого вартий хоча б такий аргумент: «этого не може бути, потому шо этого не може буть нiкада») так точно схопленi М. Кулiшем, що й нинi, слухаючи недоброзичливих до украïнськоï незалежностi людей, раз по раз упiзнаєш у ïхнiх словах i манерах... синдром тiєï самоï Кулiшевоï тьотi Мотi з Курська.

Отже, як бачимо, велику увагу в творi привертають реплiки й дiалоги персонажiв, наприклад, коли Уля розiгрує з себе завзяту украïнофiлку. Вони дають пiдстави узагальнювати, що «Мина Мазайло» фiлологiчно вишукана п'єса, в якiй не тiльки подається жива й колоритна розмовна мова, але й вiдкривається невичерпне багатство украïнськоï лексики та мовноï мелодiйностi. Цiлком вмотивованим постає той нюанс, що краса й мелодiйнiсть украïнського слова розкривається у п'єсi Мокiєм, який глибоко вiдчуває поетичнiсть рiдноï мови, ïï розмаïту iнтонацiйну палiтру. Реплiки Мокiя є своєрiдною мiкролекцiєю для читачiв про вiдтiнки й нюанси нацiонального слововжитку. Тому цю коме-дiю свого часу хтось iз критикiв слiдом за самим Кулiшем i назвав «фiлологiчним водевiлем», малося на увазi, що суперечки ïï персонажiв точаться переважно навколо украïнськоï мови, адже украïнiзацiя, що велася з 1923 p., як рентгенiвське промiння, ви-свiтлила дражливiсть питання про те, наскiльки украïнське -суспiльство готове бути Украïною.

Новаторство М. Кулiша-драматурга виявляється ще й у тому, що подiï твору розвиваються за принципом «навпаки»: наприклад, поведiнка Улi перестає бути грою i переростає у глибокi iнтимнi почуття, бо iдеï Мокiя виявилися значно бiльш дiєвими, нiж передбачала Рина. Комiчнiсть ситуацiï посилюється тим, iдо Рина не вiдчуває цих змiн i хоче вiрити, що закохався тiльки Mокiй. За логiкою комiзму,, ïï. нетерпiння щодо якнайшвидшого втiлення свого плану тiльки зростає, i вонаi, звертаючись до подруги, прохає ïï: «Менi здається, що вiн закохався:.. Принаймнi, закохується. Тiльки ти, бога ради, поспiши, Улюню, прискор цей процес, розумiєш? Треба щоб вiн взагалi: не украïнською мовою мрiяв, а тобою, золотко, твоïми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що, тобi стоïть?». Або несподiванiсть розв'язки, коля пiсля довгоочiкуваноï змiни прiзвища Мокiй звiльняється з роботи. Як ми бачимо у фiналi сцену побудовано, i це один iз найулюбленiших прийомiв М. Кулiша, за принципом контрасту: прихильнiші змiни прiзвища чекають на одну iнформацiю, що ïï: прочитає Губа, а вiн вичитує ту, на яку вони не розраховують. Утворюється несподiвана й шокова для певноï групи персонажiв ситуацiя. Мовчання Мини Мазайла перегукується з «нiмою сценою» iз Гоголевого «Ревiзора», що пiдкреслює i в'ïдлива реплiка дядька Тараса. Мотив змiни прiзвища, розпочатий у першiй сценi комедiï, проходить крiзь усе сюжетне поле й майстерно завершується: в останнiй сценi п'єси. Трансформацiя гри пов'язана в комедiï «Мина Мазайло» з трансформацiєю iнтонацiй. На початку та в кульмiнацiйнi моменти розгортання колiзiï «Рина, Уля і Мокiй» драматург активно використовує комiчно-лукавi тони й iнтонацiйнi вiдтiнки. У завершальнi епiзоди цiєï лiнiï Кулiш уводить iнтонацiï мiнорностi. Iз жартiвливого розиграшу митець поступово створив нiжну й елегiйну iсторiю про стосунки й почуття двох молодих людей. Елемент гри персонажiв виконує важливу роль у структурно-композицiйному каркасi комедiï. Вiн є чинником сюжетноï перспективи, дозволяє змiнювати й регулювати iнтонацiйно-ритмiчну напругу, висвiтлювати духовнi; контури персонажiв:, змальовувати дiйових осiб у непередбаченому й несподiваному розвитку, загострювати конфлiктну динамiку. Гра виступає одним з основних, художнiх прийомiв, на яких побудовано рiзноманiтнi аспекти Кулiшевоï комедiï «Мина Мазайло». А фiнал iнтимноï фабули в п'єсi має ще й фiлософський пiдтекст: любов може розпочатися з гри, проте гра навряд чи стане вищою за кохання.

Отже, «Мина Мазайло» - це комедiя, де висвiтлюються рiзнi аспекти такого явища, як украïнiзацiя. Але це є лише найпершим, найочевиднiшим враженням вiд п'єси, враженням, побудованим за «принципом айсбергу», бо «Мина Мазайло» - це ще й фiлософський твiр про трагiкомедiйнiсть життя, про комедiйний трагiзм людських доль, про широкий спектр безпосереднiх i непростих людських характерiв, про вiчну силу кохання. Мав рацiю Лесь Танюк, коли зазначав: «Глядач прочитував Кулiшевий гротеск як полiтичну сатиру на мiщанство в цiлому, на фiлiстерство (тобто обивательську вiдсталiсть) як на духовне явище, як уïдливу критику будь-якоï нацiональноï упередженостi й зверхностi вiд «хатнього» украïнського нацiоналiзму до великоросiйського шовiнiзму». Автор поставив у п'єсi важливе для Украïни питання: бути чи не бути украïнськiй нацiï? Тому немає нiчого дивного, що для тогочасноï влади цей твiр виявився небезпечним, i як наслiдок вiн був заборонений, а сам драматург звинувачений у буржуазному нацiоналiзмi i страчений.