Українська література - статті та реферати

«Патетична соната» Миколи Куліша

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

«Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил — комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп).

«Патетична соната» великою мірою ідейно випливає з «Народного Малахія»: Ілько, поет, який називає себе «Я» - наче продовження самого Малахія. «Проект негайної реформи людини» перетворюється в поетичну програму, щоб «над світом замаяв прапор «вічної любові». Основні ідеї «Народного Малахія» просліджуються і в «Патетичній сонаті». Поет нагадує листоношу. Провідною темою стає «Патетична соната» Бетховена, яка, власне, і структурує твір. Зміст, здається, продиктовано настроєм частин. Для літературного твору запозичено саму назву «Патетичної сонати».

Герої п'єси живуть в одному будинку, вони всі слухають у виконанні Марини твір Бетховена, проте асоціації в них зовсім різні. «Я» уявляє кохану дівчину, пристрасть ніжну й романтичну, її батько - безмежні українські степи та героїчне минуле, а самій Марині ввижаються замки з російським та польським гербами.

Поет переживає внутрішній конфлікт особистого й суспільного, саме тут і криється головна драма людини того часу. Марина обирає не поета-ідеаліста, а людину дії - Андре, бо «поезія не може стріляти з рушниці» або «завоювати хоч кілометр території», а «мрія не може укладати компромісних угод з ворогом». У цьому випадку майже одразу ж і однозначно надано перевагу суспільному. «Я» довго вагається, вибираючи любов, а не демонстрацію, але перебуваючи постійно у внутрішньому конфлікті, врешті-решт теж схиляється до суспільних інтересів.

Вивчаючи Кулішеву «Патетичну сонату», досить легко провести паралелі з «Я (Романтика)» Миколи Хвильового, де події відбуваються приблизно в той самий час і конфлікт той самий: суспільне - особисте. «Я» страчує свою матір.

У «Патетичній сонаті» М. Куліш вдається до прийому нерозривного поєднання музики з літературою. Треба сказати, що на той час синтез мистецтв був досить популярним серед українських митців, які прагнули створити нове мистецтво, яке відповідало б вимогам доби. Тут слід згадати «поезомалярство М. Семенка», «кларнетизм» та бодлерівську поліфонічність у П. Тичини. Мажорний чи ліричний тон часто змінюється на трагічній та глибоко розпачливий.

Україна в п'єсi постає розп'ятою i розгубленою, наче на роздорiжжi. Вона обливається кров'ю i кожному до цього байдуже. Усi бачать тiльки те, що хочуть бачити: єдину-недiлиму Росiю, «воскреслу Україну» або зорi революцiї. Хто ж пануватиме над матiр'ю Україною? У творi вiдчутне постiйне протистояння. Герої наче вболiвають за долю держави, а насправдi кожний хоче добра i щастя для себе, хоче задовольнити свої потреби. «Хай живе радянська, хай уже буде й соцiальна, аби тiльки українська республiка», - говорить «учитель запорозької кровi» Iван Iванович Ступай-Ступаненко. Такi ступаненки iдуть за своїми мрiями i слухаються своїх iдеалiв, їм потрiбне здiйснення бажань будь-якою цiною. Мене вражає, як глибоко Микола Кулiш вiдчуває проблему України. Бо виявляється, що вона, наша ненька, нiкому насправдi не потрiбна. До того ж, автор порушує ще одну проблему i виявляється, що покинутою лишається не тiльки Україна, а й людина. «Чоловiк не недоробок, щоб його втикати отак в землю...» Натовп наштовхується на убитого, якого поспiхом закопали в землю - таким способом показано нiкчемнiсть людського життя у суворi роки революцiї. Слiд провести паралель мiж п'єсою М. Кулiша «Патетична соната» i новелою М. Хвильового «Я (Романтика)». У п'єсi є такий самий лiкар Тагабат - бiльшовик Лука, i, що найжахливiше, такий самий «Я» - Iлько Юта, як це не прикро, людина малодушна, що постає ганьбою для iдей революцiї. Iдеї вирiшують долi людей i визначають стосунки мiж ними, а це, на думку автора, закони хворого людського суспiльства.

П'єса «Патетична соната» насправдi прекрасна, бо написана людиною, що бачила Україну наскрiзь i вiдчувала кожний її подих. М. Кулiш i в життi був повнiстю вiдданий Українi, вiн i жив i помер заради неї.