Українська література - статті та реферати

Емігрантська література 20-х років ХХ ст. Євген Маланюк

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Між двома світовими війнами Варшава була найбільшим осередком еміграційного українства в Польщі. Тут перебував уряд УНР (голова Директорії — Симон Петлюра, з 1926 р. — Андрій Лівицький, у 1939-1940 рр. — В'ячеслав Прокопович), діяли Український науковий інститут, Український жіночий союз, товариство прихильників Ліги націй, Слов'янське товариство культури і мистецтва. В 1921 р. у Варшаві було засновано Український Центральний Комітет (УЦК), що допомагав емігрантам, а 15-18 серпня 1923 р. відбувся Перший з'їзд українських емігрантів у Польщі. В Алеях Уяздовських знаходився «Український клюб», де читали поезію, виголошували доповіді, організовували щороку шевченківські вечори, знайомилися з новинами української поезії і прози. Його часто відвідували Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Теліга, Н.Лівицька.

У міжвоєнній Варшаві виходив ряд українських періодичних видань: щоденник «Українська трибуна» (1921-1922 рр., за редакцією О.Саліковського), газета «Українська Нива» (у 1926-1927 рр.), журнали «За незалежність» (1934-1938), «Нарід» (1926-1928, редактор В.Островський), «За Державність» (1925-1939), місячник «Наша культура» (1935-1937, видавець і редактор І.Огієнко), «Рідна мова» (1935-1939, за редакцією І.Огієнка); були створені видавництва («Варяг», «Наша культура»).

У Варшаві працювали такі відомі вчені, як Д.Дорошенко, І.Огієнко, П.Андрієвський, Р.Смаль-Стоцький, П.Зайцев, О.Лотоцький, В.Біднов, С.Балей, І.Шовгенів, Л.Чикаленко, М.Кордуба, маляри П.Андрусів, П.Мегик, Н.Хасевич, П.Холодний (молодший), композитор В.Божик. З українських письменників проживали Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, О.Теліга, а у 1941 р. приїжджали У.Самчук і М.Чирський.

Отже, на початку ХХ ст. польська столиця виконує функцію культурно-освітнього центру української еміграції в ІІ Речі Посполитій. В «Енциклопедії українознавства» Варшава називається «четвертим середовищем літературної творчості», особливо в 30-х рр. [4, T.2, 791]. Однак, ставши генерал-губернаторством Німеччини у вересні 1939 року, Польща згортає українські програми на своїй території. Саме у Польщі 20-х років ХХ ст. утворюється українська емігрантська література.

Зокрема, Маланюк сприяв популяризації української літератури в Польщі, намагаючись спростувати її так зване «хуторянство» і зробити сприйнятливою для європейського читача. Безпосередньо контактуючи з польськими митцями, він надає їм свої поезії для перекладу і перекладає їхні твори на українську. О.Веретюк зазначає, що Є.Маланюк і П.Зайцев «були чи не єдиними з українських літераторів у Варшаві, котрі намагалися вивести з «ізоляції» українське літературне життя еміграції, що в силу політичних обставин трималася відокремлено, замкнено в стосунку до польських письменників». На думку дослідниці, наявність у слов'янському родоводі Маланюка українських, польських, сербських і чорногорських коренів допомогла поету бути відкритим до іншої культури і всього чужого: «він, один із небагатьох українських письменників-емігрантів, не ізолюється у Варшаві від польського літературного життя».

Як представник емігрантської літератури Є.Маланюк мав можливість розробляти будь-які теми, піднімати проблеми, вільно висловлювати власну думку, на відміну від своїх колег-співвітчизників, що працювали при тоталітарному режимі.

З багатьма із польських поетів у Маланюка було чимало спільного у життєвих долях: козацькі корені (Ю.Лободовський), військове минуле (Є.Стемповський, Ю.Лободовський, К.Вєжинський), поетичний дебют російською мовою (Я.Івашкевич), написання віршів цією мовою (Ю.Тувім), еміграція (Ю.Тувім, Ю.Лободовський, Є.Стемповський, К.Вєжинський), смерть на чужині (Є.Маланюк — у Нью-Йорку, Ю.Лободовський — у Мадриді, К.Вєжинський — в Лондоні), країна юності (Я.Івашкевич, Ю.Лободовський, С.Стемповський, Є.Стемповський), місце народження (Я.Івашкевич), спільні місця навчання — Єлисаветград, Київ (Я.Івашкевич).

Поезія Маланюка перегукується із творами польських митців ремінісценціями образів світової культури — античними, біблійними, середньовічними, літературними, слов'янської міфології (міф «утраченої батьківщини»), сюжетів («Ворон» Е.По), зверненням до культурно-історичних постатей (Ю.Пілсудського, А.Міцкевича, Ф.Шопена, С.Виспянського, Ю.Словацького, М.Гоголя, О.Блока, А.Ахматової), а також захопленням російською літературою, зокрема трагічністю долі О.Блока, А.Ахматової, образом містичного міста у О.Блока тощо.