Українська література - статті та реферати

Богдан-Ігор Антонич «Привітання життя»

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

У 1931 р. виходить перша його книжка «Привітання життя», яка привертає увагу львівської громадськості. Антонич навмисне випробовує в ній сили, ставлячи перед собою різноманітні завдання на винахідливість у римуванні, звуковій будові рядка, ритмомелодиці строф і цілих віршів. Але ніде форма в нього не допущена до необмеженої влади, свої формалістичні витівки поет прагне підкорити природному розвитку думки. Поетичне учнівство Антонича було одночасно і вивченням мови. На першому курсі університету він розмовляв ще лемківським діалектом, а, як відомо, говірка лемків — одна з найвіддаленіших від української мови. Отже, нелегко давалася йому мовна наука, проте, за досить короткий термін він так опанував літературну мову, що про нього захоплено говорили: «Чи ж то справді лемко міг так грунтовно мовно переродитися на правдивого наддніпрянця?». Вже у першій збірці читач знайде чимало поезій, досконалих мовою і правдивих за громадським настроєм. Не хочу більш писати віршів, складати ямби та хореї. Чи вирізьблені з слів мосяжні потрібні ще комусь сонети тепер, коли шпилі найвищі й найкращі падають ідеї, як правду не мудрці й поети диктують нам, а лиш багнети. Думки про покликання поета, несправедливість світу, в якому він живе, прагнення і неможливість утечі в інший, створений уявою, світ краси і гармонії — ось мотиви цієї книжки Антонича. Є в ній і вірші про буйноту фізичного здоров’я («Бронзові м’язи»), про мандри і самотність («Балада про тінь капітана»). Поезії, що ввійшли у збірку «Привітання життя», далеко цікавіші.

Безумовно, це найслабша поетова збірка. Але в ній чимало художньо майстерного і несподіваного. В першій збірці молодий поет намагається внести багато поверхового, нового в формальний арсенал поезії. Виникає часом враження, що його найголовніша художня ціль — гасло кінця минулого сторіччя: «мейк іт нью!» Це особливо помітне в трактуванні алітераційних засобів.

Алітерація в збірці «зовнішня»: не виникає з потреб органічної системи озвучування даного рядка чи строфи, а накинена зверху, немов сітка. Така алітерація давно відома і цілком законна. Антонич позичив її або з ахідньоевропейських зразків (у модерних поетів, які основували алітераційні методи на досвіді маринізму та гонгоризму), або ж у слов'янського «модерну». Йдеться тут перш за все про російську групу кубофутуристів та декого з польських поетів групи «Скамандер», які відкрито позичали кубофутуристичні формальні засоби. Безперечно, польські поети були ближчі до Антонича, і тому експерименти кубофутуризма він, мабуть, успадкував посередньо від них. Антоничів ранній формалізм проявляється також у строфічних експериментах його першої збірки: вони помітні особливо в сонетах. Поет «ставить сонет на голову», чергує катрени з секстетами або і з окремими терцинами і т. д. Такі бароккові гри з формою сонета не дають ніяких справді художніх ефектів. Навпаки, найцікавіші сонети в першій збірці Антонича — ті, що написані цілком «канонічною» сонетною формою.

«Привітання життя» — єдина збірка, де Антонич звертає головну увагу на «слухову» експериментацію. Вже в другій збірці він сам зрозумів, що він передусім «образотворчий», а не «піснетворчий» поет, і до систематичного озвучування поезії більше не повертається, воліючи зосереджуватися на будуванні образів. Але навіть у першій збірці зустрічаємо дуже вибагливі поетичні образи. Їх можна умовно поділити на дві категорії: перша, і менш цікава, нагадує інтернаціональний арсенал образів західньоевропейської поезії, не без домішку обережного і пом'якшеного сюрреалізму. Самі в собі образи — часом блискучі, але вони в'януть у порівнянні з «пізнішим» Антоничем. Друга, і далеко цікавіша, категорія —це цілком уже антоничевські образи, як ось «п'яний дітвак із сонцем у кишені». Не випадково за мотто для другої своєї збірки Антонич взяв саме цей образ.

«Привітання життя» — дуже нерівна збірка. Помітні в ній впливи романтизму (особливо морського, позиченого з англійської романтичної поезії та її епігона Джона Мейсфілда); є впливи польських поетів є впливи польських поетів Казімежа Вежинського (цикл про спорт) та, мабуть, ще сильніші — Юліяна Тувіма; є бароккові образи-кончетті (сонет «Підсвідомість»), є бароккова гра з сонетною формою; є спроби модифікованого верлібру; є відгомони французьких символістів, особливо Верлена; є сліди сюрреалістів; є впливи Тичини (наприклад, у вірші «Збирання картопель», як це слушно відзначив проф. Неврлі); і разом із тим усім є вірші, що аж бентежать своєю традиційністю. В збірці ще не цілком освоєна силабо-тонічна система — час від часу ріжуть вухо не свідомі, бо нічим не зумовлені, спондеїчні стопи і стопи пірихія, а одночасно зустрічаємо дуже механічну, «вичислену» силабо-тоніку, не пристосовану до звукової пружности і гнучкости української мови.

Перед нами збірка талановитого молодого поета, який одчайдушно себе шукає, блукаючи в чарівному і приманливому лісі світової поезії. Тут був його цех, його грунтовне ознайомлення з усіма фазами поетичного матеріалу, що його поет уже в наступній збірці так майстерно, а щонайголовніше — так по-своєму опанував. У цих своїх часом навіть дещо істеричних шуканнях він, зрештою, натрапив на родовище, яке стало його основним джерелом. Твір «Зелена елегія» — єдиний у цілій збірці суцільно «антоничівський» твір, і його треба вважати за міцний місток до наступної збірки і всього зрілого доробку.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.