Українська література - статті та реферати
Б.-І. Антонич «Книга Лева»
Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор
Після закінчення навчання Антонич зайнявся винятково літературною працею, з якої він і жив. За чотири роки поет написав ще три книжки, але тільки одна з них, «Книга Лева», вийшла за його життя, в 1936 р. Дві інші — «Зелена євангелія» і «Ротації» — посмертні видання. У «Книзі Лева» Антонич представляє обробки біблійних легенд. Поряд з елегантними маленькими натюрмортами він подає полотна космічних катаклізмів. Гордістю «Книги Лева» є зрілі медитації на мистецькі теми. Тут поет вміщує зразки майже декларативної лірики матеріалістичного світобачення («Пісня про незнищенність матерії», «Сірий гімн», «Забута земля»).
В «Книзі Лева» Антонич організував ці свої жанрові тенденції групами віршів: групи довших, епічних творів він назвав «главами», а групи ліричних мініатюр — «ліричними інтермеццо». Коли «Три перстеня» можна назвати «оказковуванням» реальности, тоді «Книгу лева» треба назвати її «омітизовуванням». Натяки на мітичну ( тут — «міфічну» — прим. ред.) основу збірки бачимо вже в назві. Лев — п'ятий знак зодіяка, що символізує силу сонця, волю і «прозорий» вогонь. В альхемії лев — знак «філософського вогню», а також золота. В геральдиці він — знак відваги, мужності, королівської маєстатичності, земної сили (на противагу до орла), а також ранку. «Книга лева» — це євангелія від св. Марка. В психології Карла Густава Юнга лев символізує небезпеку, що свідомість може бути щохвилинно переможена стихійною підсвідомістю. В кінці можна додати, що лев — знак міста Львова, хоч це, мабуть, тут не має значення. Що Антонич був цілком свідомий містичних імплікацій назви своєї книжки (крім, може, юнгівських, хоч вони тут тим не менш реальні), бачимо хоч би у перших двох творах збірки, де активними символами виступають сонце, вогонь, відвага, золото, ранок. Через цілу збірку леви набувають різних значень для Антонича: загроза для Даниїла, відвага воїнів у поезіях про звитяжність, при кінці збірки і т. д. Але, здається, найголовніший символ лева — сама поезія, бо вона для Антонича поєднує всі відповідники для символа лева.
Міфичну основу збірки бачимо також у інших символах, включно з частим повторюванням магічних чисел (три, сім, дванадцять). Часто-густо символи в цій збірці. стають на місце метафор.
У «Книзі лева» ляйтмотив природи значно поглиблюється. Тут уже не зустрічаємо природи в її феноменальному вигляді. Вона підвищується до духовних висот і з'єднується з людською підсвідомістю. Поет сакраменталізує її, одягає її у виразні символи релігійних обрядів: вона стає не так струнким готичним храмом, як відображенням ірраціональної сили, хаотичної стихійности поганської чи старозавітної вір. Тут також виступає мотив, що його критики більш або менш слушно назвали Антоничевим «пантеїзмом». Поет щораз частіше ототожнює існування свого ліричного героя з існуванням природи, особливо рослинної. В деяких творах існування людини як організму так зливається з природою, що ліричний герой не тільки втрачає власну індивідуальність, але навіть фізично перестає бути людиною і перетворюється на якесь явище позалюдської природи.
В циклічності природи, в її «марнотратності» поет знаходить відповідь на смерть. Людина включена в тяглість природи. Омітизувавши цю тяглість природи способом підвищення її до містичних сфер, Антонич зробив з неї метафізичну вічність. Циклічність народження, життя і смерти, а щонайголовніше — переображення матерії, запевняє людину, що хоч її «я», її свідомість помре — її надособове буття буде вічним. Циклічність природи приводить поета до шукання циклічности в людській історії. Він намагається відкопати корені людини в стародавніх цивілізаціях, найбільше зближених до природи. Ці «атавістичні» мотиви з одного боку посилюють мітичну атмосферу збірки, а з другого — протиставляються сучасній цивілізації, так жорстоко і ефектно критикованій в останній збірці «Ротації».
У «Книзі лева» ляйтмотив поетичного мистецтва переходить майже цілком на «вордсвортівську» сторону, іноді зближається з теоріями німецького філософа-ідеаліста Шеллінга та англійського поета і критика Колріджа. Душа мистецтва тут уже — виразний відсвіт Природи та її найцінніший дар. Як для багатьох поетів-романтиків та їхніх наслідників — символістів — для Антонича поетичне слово має дивні, чарівні властивості і таємничу, ірраціональну силу, що закорінена в природі. На відміну від символістів
і в чисто романтичній традиції, поет говорить про слово як магію, але не намагається вживати слово як магію.