Українська література - статті та реферати

Б.-І. Антонич «Зелена євангелія»

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

Після закінчення навчання Антонич зайнявся винятково літературною працею, з якої він і жив. За чотири роки поет написав ще три книжки, але тільки одна з них, «Книга Лева», вийшла за його життя, в 1936 р. Дві інші — «Зелена євангелія» і «Ротації» — посмертні видання.

Мотив незнищенності матерії переходить з «Книги Лева» в «Зелену євангелію» — книжку, в якій відчувається прагнення поета злитися із життєдайними силами природи, уособленням яких для нього, як для сина Карпат, був насамперед ліс. Я розумію вас, звірята і рослини, я чую як шумлять комети і зростають трави. Антонич теж звіря сумне і кучеряве. Б.-І. Антонич — незрівнянний майстер поетичної мініатюри в українській поезії. В його вірші «Яворова повість» більше драматизму, філософії і чару, ніж у деяких повістях і романах. Мав дяк в селі найкращу доню, Дівчину явір покохав. Почула плід в своєму лоні по ночі п’яній від гріха. Дізнавшись, дяк помер з неслави, мов ніч похмурий був і гнівний. Кущем, як мати, кучерявим росте син явора й дяківни. Залишається тільки дивуватись, як у такій дрібці слів умістилося стільки гріховної принади життя, стільки родинної трагедії. Романтичне, фольклорне, трагедійне — все поєдналося у цих восьми рядках. А є в них ще й філософська ідея. Підтекст вірша веде читача до пізнання гріха як животворної душі вічності. Гострий зір і насторожене вухо митця вловлювали у природі, у житті приховані барви і потаємні звуки. Його проникливий розум прагнув гармонії та краси, а серце горіло любов’ю до всього живого на землі. Поет склав натхненний гімн природі. Картини «Зеленої євангелії» свідчать про те, що Антонич був митцем-філософом, який прагне дійти до суті речей і явищ.

«Зелена євангелія» не приносить нам нових тематичних мотивів чи формальних нововведень. Навпаки, тут бачимо зведення тем, віднімання мотивів, виструнчування основи поетичного світогляду, згущування найосновнішого. Поет не продовжує тем волюнтаризму, відваги, боротьби, що були в попередніх збірках. Не продовжує він також теми ортодоксальної релігії. Натомість він посилює основні теми своєї творчості і своєрідно підносить їх до цілком уже містичних сфер. Коли в першій збірці ми бачили атмосферу казки, а в другій міту, то тут зустрічаємо витончену та художньо перевтілену містику. Циклічність природи, її гін до запліднення, її ірраціональність стають тут для Антонича цілком релігійними процесами. Поет відчуває, що, хоч його коріння втоплене в низинних хащах природи, природа допомагає йому підняти чоло до зір. Погляди його на вічність у такому, наприклад, прекрасному творі, як «Дім за зорею», можна порівняти до інтерпретації вічности буддистів: після шістьох реінкарнацій в рослинні і тваринні форми людська душа стає зорею в якомусь «занебесному» сузір'ї. Притримуючися однієї лінії розвитку, Богдан Ігор Антонич з чарівного і талановитого поета лемківських краєвидів став геніяльним поетом-мислителем, поетом-містиком.