Українська література - статті та реферати

Символізм в українській поезії ХХ ст.

Всі публікації щодо:
Історія літератури
Літературознавство
Теорія літератури

Умовно цю художню течію у нас поділяють на пресимволізм — це творчість тих, хто був передтечею українського символізму (М. Вороний, 0. Олесь, Г. Чупринка, М. Філянський та ін.), та власне символізм, поезія тих, у кого цей естетичний феномен набув довершеного втілення (В. Кобилянський, П. Тичина, Д. Загул, Я. Савченко). Не менш цікаві рецепції символізму і в тих, — хто сповідував інші естетичні концепції («неокласики», М. Семенко, Т. Осьмачка, М. Орест та ін.). Можливо, внаслідок того, що символізм генетично пов'язаний з романтизмом, а українська література значною мірою тяжіє до романтичного типу творчості, що не раз відзначали літературознавці, символізм виникав навіть там, де його не чекали або навіть ставилися до нього вороже (М. Семенко). Символізм в українській літературі певний час ішов шляхом дещо повільного формування, хоча символістичний досвід у свою творчість вводили ще В. Стефаник («Дорога», «Моє слово»), М. Коцюбинський (цикл «З глибини»), А. Кримський (зб.»Пальмове гілля»), І. Франко (зб.»Зів'яле листя»). Небайдужими до символізму були О. Кобилянська, М. Черемшина, Н. Кобринська, Леся Українка. Спочатку було поєднання народницької традиції з естетизмом, замилування красою, прагнення над усе музичності, декадентські мотиви туги, самотності, але простежувалась відсутність глибокої філософічності, космізму. Пізніше український символізм, спираючись на вже існуючі досягнення і власне коріння, стане явищем непересічним. Музичність, в основі якої невідомий французам панритм (ритм на рівні не тільки форми, а й змісту), сугестивність, символи з фольклорними елементами, національно забарвлений містицизм і, нарешті, космізм як прилучення до невідомих енергій Всесвіту. Осередком власне символістської поезії стала «Біла студія» (1918). «Молода Муза» (1904-1906) та «Українська хата» (1909-1914) були основними виданнями, де друкувалися пресимволісти. Поезія їхня забарвлена декадетськими мотивами невдоволення навколишнім світом, самотності, смерті. Вона пройнята справжніми почуттями і не позбавлена чарівності, але часто це є наслідування, переспіви французьких чи російських авторів або гра в естетизм. Складність буття тут ще не усвідомлюється, є лише передчуття Великої Таємниці. Невичерпний образ-символ частково підмінюється алегорією або запозичується. Однак уже в ранньому символізмі спостерігається суто національне забарвлення цього напряму: його зв'язок із новоромантизмом та імпресіонізмом; небайдужість до ідеї національного визволення; насиченість фольклорними елементами. Такою є творчість М. Вороного, О. Олеся, Г. Чупринки, М. Філянського, «молодомузівців», «хатян». Пресимволісти прагнули подолати натуралізм, побутовизм, провінціалізм, вийти на загальнолюдську проблематику, на вічні мотиви. Та цього важко було досягти без оновлення поетичної мови. Яскравими пресимволістами були українські поети, що належали до літературного угруповання «Молода муза» (1906-1909, Галичина). Найпослідовнішими серед «музаків» (так вони себе називали) були О. Луцький, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків, Б. Лепкий, С. Чарнецький. Але був ще цілий ряд поетів, творчість яких нині зовсім не вивчена, але позначена пресимволістськими барвами. Серед них — П. Капельгородський, С Черкасенко, Ф. Коковський, С. Твердохліб та ін. У своєму маніфесті («Наше слово», 1906) молодомузівці визначили мету: «У відрадних днях широкого суспільного та політичного життя приходимо до вас — і вказуємо в хвилях боротьби призабуту, може, а предусім все так тужно вижидану стежину: Добра і Краси... Від злиднів і турботних дисонансів най веде нас на сонячні левади, запашні ниви — в світ ясних, злотих зір».

Чимало пресимволістів друкувалося в журналі «Українська хата» (1909-1914, Київ), серед них були М. Вороний, О. Олесь, М. Філянський, Г. Чупринка та ін. Співпрацювали з журналом і «молодомузівці», що свідчило про подібність естетичних засад обох угруповань та загальноукраїнськість нового естетичного руху. М. Євшан, провідний критик «Української хати» , проголошує: «Нам треба більше розмаху, більше безумства, більше оп'яняючого шалу: для того, щоб остаточно скинути з себе останки крамарської творчості наших батьків, а полюбити розмах всього великого й гарного. В тому чи не єдина цінність і краса всякого ширшого руху, що йде до визволення індивідуальності». Під впливами «хатян» формувався найяскравіший український символіст Павло Тичина. Тут свого часу друкувалися В. Свідзинський, М. Рильський, М. Семенко та інші, що так чи інакше потрапляли в силове поле символізму. «Хатяни» дають своє визначення символізму. Андрій Товкачевський у статті «Григорій Савич Сковорода» («Українська хата», 1913) пише: «Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немовби замороженими і цілий світ — нерухомим, неживим, як в стереоскопі. Але бувають моменти, коли в нас мовби розвиднюється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе — і не пізнаємо того світу, який так давно споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі раніш мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємні голоси, бачимо незримий, таємничий зв'язок всіх речей між собою, вбачаємо в речах присутніх чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незнаного перед тим значення; кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидомого і вічного... Символізм — це найінтимніше відчуття світу». Сформованими символістами в українській літературі вважають В. Кобилянського, Д. Загула, Я. Савченка, П. Тичину (за нашими ж спостереженнями у цьому ряду має стояти і Г.Чупринка, якого традиційно вважають пресимволістом). Одна з цікавих особливостей українського символізму полягає в тому, що він не тільки заангажований національною ідеєю, але й у деяких випадках має революційне забарвлення (європейський символізм — здебільшого далекий від суспільних і політичних проблем). Так званий червоний символізм бачимо в поезії Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного, прозі Гната Михайличенка.

Творчий шлях усіх трьох авторів був дуже коротким. В.Чумака і Г. Михайличенка в листопаді 1919 року розстріляли в Києві денікінці. Від тяжкої недуги серця помер у 1925 році В. Еллан-Блакитний. Вони так і не встигли розчаруватися у своїх романтичних революційних ідеях. Символістські елементи зустрічаються в поезії авторів, що сповідували інші художньо-естетичні принципи (наприклад, у неокласиків).



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.