Українська література - статті та реферати

Шістдесятництво як літературне явище

В українській літературі на початку 60-х років виділяється нова хвиля — це явище виникнення Шістдесятництва. Шістдесятництво — подія культурологічна і соціальна. Вражає його зв'язок із дисидентським рухом. Тематична і формотворча новизна творів, ідейно-стильове розмаїття.

Культурно-історичними витоками шістдесятництва були:

- світова культура (особливо модернові література та малярство XX століття);

- українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження);

- народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво).

Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:

- лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи духу);

- гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);

- духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника);

- духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);

- моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);

- космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

- активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;

- культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

До естетичних засад шістдесятників можна віднести:

- критику інакшістю — заперечення соцреалізму власною творчістю;

- естетичну незалежність, відстоювання свободи митця;

- єдність традицій (національних і світових) та новаторства;

- індивідуалізацію (посилення особистісного начала);

- інтелектуалізм, естетизм, елітарність.

Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства).

Отже, явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалось у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика (М. Шамота та ін.) намагалися його дискредитувати, звинувачуючи в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя тощо.