Українська література - статті та реферати
Проза української діаспори
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Перша хвиля української еміграції на межі XIX—XX століть вважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками.
Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори . Тож перші значні українські літературні угрупування з'явилися в 1920-х роках. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.) в Чехословаччині. Представники «Празької школи» — це передусім поети, покликані у літературу бажанням оповісти про себе і свій час. Лірика була для них формою самовираження, швидкого реагування, а проза — глибшого осмислення, багатогранного відтворення життя. Письменники Празької школи найчастіше друкувалися в «Літературно-науковому віснику», мали свій журнал «Ми».
Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. «МУР» (Мистецький український рух) — об'єднання українських письменників в еміграції з метою консолідувати українських літераторів, які після 2-ї світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб переважно в Німеччині та Австрії. МУР був утворений у вересні 1945 р. у місті Фюрт за ініціативою комітету, до якого входили Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький, Іван Майстренко та Юрій Шерех. МУР проіснував приблизно до кінця 1948 р. Головою організації за весь час її існування був Улас Самчук.
Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали в англомовних країнах. Так, у 1954 році аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», в якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).
У багатьох творах українські емігрантські письменники найбільшу увагу приділяли українцям за умов радянської дійсності. Таким є твір Тодося Осьмачки «Ротонда душогубців»: страшний і разом з тим мистецьки правдивий образ українського народу, розіп'ятого сталінською системою.
Улас Самчук, окрім творів «Чого не гоїть огонь», трилогії «ОСТ», «На твердій землі», створив ще і низку спогадів «П’ять по дванадцятій», «На білому коні», «На коні вороному», «Планета Ді-Пі». У кожному з прозових творів У. Самчука постає певний етап великої епопеї української людини, що почала похід з «Волині», а закінчила у творі «На твердій землі».
Подібні проблеми піднімав у творах Іван Багряний. Це — «Маруся Богуславка», «Людина біжить над прірвою», головною ідеєю яких є віра в українську людину, в її творчу, братерську, людську душу.