Українська література - статті та реферати

Характеристика творчості представників літературного угрупування «Ланка»

Літературне угруповання, утворене в 1924 р. у Києві з АСПИСу (Асоціації письменників). У 1926 р. змінило назву на МАРС (Майстерня революційного слова) До складу входили: В.Підмогильний, М.Івченко, Б.Антонечко-Давидович, Г.Косинка, Т.Осьмачка ( однак вийшов з неї коли « ланка» змінила назву на « Марс»), Я.Качура, Є.Плужник та ін. У 1929 р. об’єднання ліквідоване, учасники репресовані протягом 30-х рр.

В єдиний художній простір свого часу письменників «Ланки»-МАРСу об'єднує не лише офіційна приналежність до однієї літературної організації, а й спільні принципи поетики, цінна інтенція до пошуку спільних структуротворчих якостей української літератури, близькість стильових проявів, перегук основних мотивів творчості. Ланка»-МАРС разом з ВАПЛІТЕ й неокласиками виступили проти панування в мистецтві марксистської ортодоксальної ідеології, за виведення української літератури на світовий рівень.

Основні ідеї та мотиви творчості:

1. Конструкція долі й сенсу існування людини, пізнання нею самої себе, дослідження народження людини, яка осмислює трагічність свого статусу істоти, виокремленої з природи.

2. Самотність, яка змушує людину замикатися в собі. При чому самотність постає як певне тавро долі. Але цей лейтмотив постійно супроводжується іншим, певною мірою визначальним, що підтверджує появу у творчості «ланківців» елементів екзистенціалізму, — майже в усіх творах з'являється смерть у найрізноманітніших варіаціях.

3. Письменники показали абсолютну незахищеність людини, яка спробувала вирішити назрілі питання або просто опинилася у світі зла й насильства. Це відповідало психології, свідомості, духовним потребам людини ХХ століття. У свідомості цих письменників усталився екзистенціалізм. Відчуття самотності, приреченості в абсурдному світі є домінантним у багатьох текстах «ланчан»-«марсівців». ( « Невеличка драма» Підмогильного).

4. Тематичним мотивом творчості зазначених письменників став мотив міста, який саме в їхній творчості осмислюється як протилежність селу. (Це позначилось на відтворенні впливу міста і села на особистість людини. В романі «Місто» В.Підмогильного подає своєрідну бінарну опозицію: весна в місті — весна в селі в свідомості головного героя Степана Радченка: «Ніщо не викриває так штучності міста, як саме весна, розтоплюючи й тут сніги, але оголюючи мертвий брук замість сподіваного зела, — а хлопець ще прагнув зачути дух вогкої ріллі, втопити очі в зелену далечінь полів,, у чорні смуги пухкого ґрунту. Навкруги він бачив страшне по гноблення природи, і дерева камінних вулиць та обгороджених садків, замкнені тут у клітки, як дивовижні тварини по звіринцях, журно простягли йому своє набрякле гілля. Леле, що важила тут зміна холоду на тепло, крім відповідної зміни одежі? Там весна — сурма світлого бога, промениста провісниця щастя і праці, а тут дрібний, хоч і приємний епізод, кінець господарчого кварталу й початок руху приміських потягів»).

Для аналіза можна взяти твір Підмогильного « Міста» та твори Т. Осьмачки «Старший боярин». Щодо теми «смерті», то треба сказати, що вона присутня у поезії Плужника, а у Антоненко-Давидовича є навіть твір з такою назвою.