Українська література - статті та реферати

Нью-Йоркська група поетів як літературне явище

Нью-Йоркська група — українська літературна організація, заснована 20 грудня 1958 року в італійській кав'ярні «Павич» на Вест-стріт 4, біля парку Вашингтона в Нью-Йорку. Килина, Бойчук і Тарнавський, за кавою обговорювали своє майбутнє і вирішили видавати журнал-річник «Нові поезії» й називати себе та тих, хто до них пристав би, Нью-Йоркською Групою. Журнал вийшов десь у першій половині 1959 р. Брали в нім участь сім поетів — Емма Андієвська, Юрій Тарнавський, Віра Вовк (прилучилась у 1960 році), Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Патриція Килина, Богдан Бойчук.

Річник Нові поезії виходив до 1971 р. Останнє, подвійне число, 12-13, було датоване роками 1970-71. Крім творів членів-друзів, журнал поміщав теж переклади, здебільшого творів поетів-класиків модернізму, та декого зі старшого покоління українських (Василя Барку, Вадима Лесича).

У шістдесятих-сімдесятих до групи прилучилися Роман Бабовал, Юрій Коломиєць, Олег Коверко, Марко Царинник, Юрій Соловій (оформив усі числа Нових поезій), та перекладач з іспанської та інших романських мов Вольфрам Бургардт. Останньою прийшла до Групи Марія Ревакович.

( Далі все цитується із статті М. Ревакович).

В процесі формування групи наголос ставився особливо на суверенності художньої діяльности кожної окремої творчої одиниці. Немислимим було для поетів іти слідом пропагованих і контрольованих якоюсь організацією постулятів. Отже, з самого початку поети критично ставилися до спадщини Мистецького українського руху.

Поява Нових поезій в 1959 році була своєрідним завершенням інтенсивної діяльности групи скерованої, щоб сконсолідувати свою силу і позицію в структурі існуючих еміґраційних літературних інституцій. Одначе самого молодечого ентузіязму і чималої зухвалости не було б досить, щоб поети могли так швидко здобути позицію, яку здобули. Були особистості, котрі особливо сприяли і підтримували молодих адептів літератури. Згадати тут треба і Василя Барку, і Вадима Лесича, але найбільшою мірою Юрія Лавріненка, який на той час був спів-редактором Української літературної газети (престижного періодичного видання у 50-тих роках) і заохочував членів Нью-Йоркської групи друкуватися в цьому виданні. Він також посприяв книжковим дебютам Юрія Тарнавського і Богдана Рубчака в 1956 році, і Богдана Бойчука в 1957 році.

Перші роки діяльности групи принесли чималий відгук. Щоправда не всі реакції були позитивно наставлені, але для реклями чи розголосу неґативні зауваження часто більш продуктивні ніж позитивні. Саме ця критична інтеракція спричинювалася до зростання значення і потрібного авторитету. На початку 60-тих років імідж групи вже був сформувався і можливо тому Рубчак в листі до Тарнавського піддавав сумніву доречність культивувати групову діяльність: Як бачиш, наша література на еміґрації щораз більше підупадає. Прошумів легенький вітер Нью-Йоркської групи, і ніхто більше нічого «спектакулярного» не робить … Так, формативний період Нью-Йоркської групи пройшов, а з ним молодече захоплення, новизна, вірші в УЛГ і безповідальна молодість. Тепер кожний з нас виробив собі літературне обличчя, кожний з нас вже тепер щось значить для інтеліґентних українців, кожний вже є в повному розумінні цього слова індивідуальним письменником. Аж тепер починається фактична боротьба - закріплення, утривалення всього того, що ми почали, за що боролись і на що сподівались. Сповнений ностальґією, прочитав я деякі річники УЛГ. Наші початки - всіх без вийнятку - були далеко цікавіші, ніж безпосередня наша літературна сучасність. … Напиши свої думки не так про Нью-Йоркську групу (вона вже майже не існує, бо потреба її перецвіла), але про дальшу долю її індивідуальних членів. (25 вересня 1962)

Поети Нью-Йоркської групи досить скоро усвідомили, що своєрідна монополія на новаторство і молодечий ентузіязм, якою вони досі втішалися, в світлі досить кардинальних змін, які відбувалися в Радянській Україні, стає неактуальною. Скільки б вони не гордилися своїми досягненнями, наприклад заснування видавництва, встановлення річника поезій, численні переклади, редагування і співпраця з різними періодичними виданнями, - поети зрозуміли, що їхня діяльність і різні ініціятиви неможливі без підтримки широкої авдиторії. З одного боку, вони вітали нові літературні сили в Україні, і надіялись на співпрацю, з другого боку, шістдесятники безумовно стали для них конкурентами. Довелось членам групи ще більш енергійно боротись за читацьку публіку.