Українська література - статті та реферати
Літературна діяльність В. Винниченка
Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир
Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.
За своїми жанрами літературні праці Винниченка — епічні (романи, повісті, оповідання), драматичні (п’єси, драми, комедії), а також публіцистика («Відродження нації»). Винниченко впровадив у вітчизняну літературу нові, до нього не вживані жанри: науково-утопічний (романи «Соняшна машина», «Вічний імператив», «Прокажельня») та соціально-детективний (повісті «На той бік», «Нова заповідь»). Перший твір, написаний В., була «Софія» («Повія»). Першим же твором, що з’явився друком на сторінках «Киевской старины» 1902-го, була повість «Сила і краса» (згодом прибирає назву «Краса і сила»).
Перший період
Живлячись настроями бідняцько-батрацьких мас в епоху наростання революції (селянські рухи 1902) і революційними прагненнями відомої частини української інтелігенції, В. уже з перших кроків своєї творчості почав розповідати нове і по-новому («Біля машини», «Контрасти», «Голота», «На пристані», «Раб краси», «Хто ворог?», «Голод», «Салдатики», «Кузь та Грицунь», «Босяк», «Терень»). Всі ці твори майже повністю позбавлені народницького підходу і забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни і їх вороги. Автор гаряче, майже публіцистично виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. Саме оформлення цих творів («мала форма» — стисло, коротко, популярно) розраховане на масове споживання, на революційну функціональність.
Другий період
Винниченко починає драмами: «Дисгармонія», «Великий Молох», «Щаблі життя». За ними йдуть: «Memento», «Базар», «Брехня», «Чорна пантера і білий ведмідь». На літературну творчість В. Винниченка цього періоду вплинули філософські концепції Ф. Ніцше. Тут Винниченко у більшості випадків займає позицію індивідуального удосконалення. Протестуючи проти бруду, Винниченко виводить «позитивних» реформаторів, які сповідують свободу особистості по відношенню до колективу, «чесність із собою» тощо. Письменника глибоко вражає хворобливе, патологічне, егоцентричне в людині, незважаючи на те, до якого світу — буржуазного чи пролетарського — вона належить. Він із тривогою спостерігає наростання таких суспільних настроїв і переживань, які сприяють формуванню здеморалізованих, одержимих ідеєю насильства в здобутті влади, спраглих до помсти фанатиків у подобі гордих «надлюдей», які готові в ім’я досягнення мети підкорити й партійних і безпартійних, добрих і злих, чесних і моральних (драма «Щаблі життя», романи «Чесність з тобою», «Рівновага», «По-свій», «Божки», «Хочу», «Записки Кирпатого Мефістофеля»).
Винниченко розвиває і свій стиль, почавши із удосконаленого новими формальними елементами і мотивами реалізму перших оповідань; далі він дедалі більше переходить до імпресіоністичного стилю, яке у бездоганному вигляді можна побачити в творах і малої («Промінь сонця», «Зіна») і великої форми («Записки кирпатого Мефістофеля»). Психологічний реалізм як перехідний етап панує в перших романах і більшості драм.
Тема боротьби за українську національну ідею досягає у Винниченка свого апогею у його двох останніх романах: «Нова заповідь» (1949) та «Слово за тобою, Сталіне!» (1950), де ніби узагальнене все те зло, яке принесли Україні російський шовінізм і сталінщина.